БОЖЕСТВЕННИЙ ПРИНЦИП
ЧАСТИНА II
РОЗДІЛ 1
ПРОВИДЕНЦІЙНИЙ ВІК ДЛЯ ОСНОВИ ВІДНОВЛЕННЯ

Ми обговорили (пор. Частина I, розд. 3, сек. II, 1--103) той факт, що Бог трудився, щоб спасти падших людей, хоча людське падіння було спричинене власною невдачею людини. Боже провидіння, щоб відновити падших людей, спонукаючи їх закласти основу для прийняття Месії, почалося з родини Адама.

Як обговорювалося у «Вступі», Адам через свій кровний зв'язок із Сатаною був поставлений у проміжне становище, де він міг мати справу або з Богом, або із Сатаною. Тому, щоб занепала людина в проміжному становищі могла бути відділена й переміщена від Сатани на Небесний бік, аби закласти основу для прийняття Месії, вона сама повинна встановити певні умови відшкодування. Отже, сім’я Адама мала встановити умову відшкодування, щоб відновити основу віри та основу субстанції (втілення), і, на основі для прийняття Месії, автоматично закладеній двома попередніми, мала нарешті прийняти Месію, перш ніж провидіння відновлення могло бути здійснене.

1. ОСНОВА ВІРИ

По-перше, щоб була закладена основа віри, повинні бути певні умовні об'єкти як ціна її відновлення через відшкодування. Спочатку Адам через своє невір'я втратив Боже Слово, дане як умова для закладення основи віри. Отже, щоб Адам, який опинився в становищі, де він не міг безпосередньо отримати Боже Слово, міг відновити основу віри, він мав би з абсолютною вірою представити певні умовні об'єкти, прийнятні для Божої волі, замість Слова. Цим умовним об'єктом, який мав бути представлений у сім'ї Адама замість Слова, була жертва.

По-друге, перш ніж закладати будь-яку основу, потрібна центральна постать для відновлення основи віри. Центральною постаттю для відновлення основи віри в родині Адама був, звісно, сам Адам. Тому було природно, щоб Адам приносив жертви. Те, чи робив він це прийнятно, чи ні, могло визначити успіх або невдачу закладення основи віри.

Біблійний запис показує, що Адам не міг приносити жертви, але замість нього це робили Каїн та Авель. Якою ж могла бути причина? Згідно з принципом творення, людина спочатку була створена, щоб мати справу лише з одним паном. Тому Бог не може здійснювати Своє провидіння за принципом творення з будь-якою істотою, яка перебуває в становищі, коли вона має справу з двома панами. Якби Бог прийняв Адама та його приношення, сатана також спробував би мати з ними справу на тій підставі, що він має кровний зв'язок з Адамом. У такому разі Адам опинився б у непринциповій позиції, коли мусив би мати справу з двома панами — Богом і сатаною. Бог, не маючи змоги здійснювати таке непринципове провидіння, мусив проводити провидіння розділення Адама, джерела двох характерів — добра і зла, — на дві істоти; а саме: істоту, що представляє добрий характер, та істоту, що представляє злий характер. Задля цієї мети Бог дав Адамові двох синів, які відповідно представляли добро і зло. Він змусив кожного принести жертви, поставивши їх у відповідні позиції, щоб мати справу або з Богом, або з Сатаною; тобто Він поставив їх у позицію в принципі творення, де вони мають справу з одним володарем.

Тоді хто, між Каїном і Авелем, синами одного батька, має стояти в позиції, щоб мати справу з Богом як представник добра, і хто має стояти в позиції, щоб мати справу з сатаною як представник зла? І Каїн, і Авель були плодом гріхопадіння Єви. Отже, це питання мало бути вирішене відповідно до перебігу гріхопадіння Єви, яка була джерелом гріхопадіння.

Падіння Єви складалося з двох видів заборонених любовних зв'язків. Перший був духовним падінням через любов з архангелом. Другий був фізичним падінням через любов з Адамом. Обидва, звісно, є однаковими в тому, що вони є гріховними діями. Однак, коли ми хочемо визначити, який з них більше узгоджується з Принципом і є більш прощенним, ми повинні сказати, що другий акт є таким більшою мірою, ніж перший. Це тому, що другим актом гріхопадіння був той, у якому Єва мала статеві зносини з Адамом, який за Принципом мав стати її подружжям, через її бажання повернутися на Божий бік, усвідомивши протиправну природу стосунків з архангелом (пор. Частина I, Розд. 2, Секц. II, 2--77). Перший акт гріхопадіння полягав у тому, що вона вступила у стосунки з архангелом, який не був її подружжям згідно з Принципом, через надмірне бажання насолоджуватися тим, час для чого ще не настав; тобто стати як Бог, з відкритими очима (Бут. 3:5).

Каїн та Авель були плодами незаконного кохання Єви. Тому Бог мав умовно розрізняти два типи незаконних актів кохання, вчинених зосереджено на Єві, і мав поставити Каїна та Авеля у відповідні позиції, що представляли різні ситуації. Тобто, Каїн, будучи плодом першого кохання, був поставлений у позицію, щоб мати справу з Сатаною, як уособленням зла, символізуючи перший гріхопадний акт кохання з архангелом. Авель, будучи плодом другого кохання, був поставлений у позицію, щоб мати справу з Богом, як уособленням добра, символізуючи другий гріхопадний акт кохання з Адамом.

Спочатку в Принципі існував стандарт, який передбачав, що первісток успадковує право первородства. Тож і Сатана мав більшу прив’язаність до старшого, ніж до молодшого. Крім того, Сатана, перебуваючи в становищі володаря створеного світу, мав намір узяти Каїна, до якого був більш прив’язаний. Тому Бог узяв Авеля.

Наведімо приклад із Біблії. Бог сказав Каїнові: «Якщо не робитимеш добре, то гріх чатує при дверях» (Бут. 4:7). Із цього ми можемо зрозуміти, що Каїн був поставлений у становище, де мав мати справу із сатаною. Коли ізраїльтяни втікали з Єгипту, Бог уразив не лише всіх первістків єгиптян, але й їхню худобу (Вих. 12:29), бо всі вони були в становищі об'єктів сатани (становищі Каїна). З іншого боку, коли ізраїльтяни були відновлені до Ханаану, лише левіти, які перебували в становищі другого сина Авеля, могли носити ковчег заповіту (Втор. 31:25). Є також біблійне свідчення, яке говорить, що Бог любив другого сина Якова і ненавидів першого сина Ісава, коли вони ще були в утробі матері (Бут. 25:23). Це тому, що лише відмінність між первородним і другим сином виправдовувала їхні відповідні становища Каїна та Авеля. У випадку благословення Яковом своїх онуків, Єфрема та Манасії, він благословив їх, схрестивши руки, щоб покласти праву руку на голову Єфрема, молодшого сина, якому хотів дати першість (Бут. 48:14). Це також тому, що Єфрем перебував у становищі Авеля. Згідно з цим принципом, Бог звелів Авелю та Каїну принести жертви, поставивши їх відповідно в становища, де кожен міг мати справу лише з одним володарем — або з Богом, або з сатаною (Бут. 4:3-5).

Бог прийняв жертву Авеля і відкинув жертву Каїна. Якою ж мала бути причина? Бог прийняв жертву Авеля (Бут. 4:4), тому що він приніс жертву, прийнятну для Божої волі, через добру віру, в об'єктивній позиції, з якої Бог міг її прийняти (Євр. 11:4). У такий спосіб було закладено основу віри, яку належало встановити в родині Адама. Це також мало навчити, що Бог готовий прийняти будь-яку людину, хоч і грішну, якщо буде створена сприятлива умова, яка дасть Богові змогу прийняти її. Не тому, що Бог справді ненавидів Каїна, Він відкинув Каїнову жертву. А тому, що Бог не міг прийняти його жертву, якщо сам Каїн не встановить певну умову, яка виправдовує прийняття жертви, бо Каїн був поставлений у становище, в якому його міг захопити сатана.

На цьому прикладі Бог показав нам, що для того, щоб людина в становищі об'єкта щодо сатани повернулася на бік Бога, вона повинна встановити певну умову відшкодування. Яку саме умову відшкодування мав встановити Каїн? Це була умова відшкодування для усунення гріховної природи, яку ми детально розглянемо пізніше.

2. ОСНОВА СУБСТАНЦІЇ

Щоб сім'я Адама могла закласти основу субстанції, Каїн мав би встановити «умову відшкодування для усунення гріховної природи», щоб Бог міг прийняти цю жертву з радістю. Як же тоді він мав встановити умову відшкодування для усунення гріховної природи?

Перші людські предки впали через архангела, успадкувавши таким чином його гріховну природу. Отже, щоб гріховна людина могла усунути гріховну природу, вона мала встановити умову відшкодування, згідно з принципом відновлення через відшкодування, пройшовши шлях, зворотний до того, яким вона набула гріховної природи.

Архангел упав через те, що не любив Адама, якого Бог любив більше. Тому виникла гріховна природа — не займати ту саму позицію, що й Бог. Отже, щоб усунути гріховну природу, Каїн, який був у позиції архангела, мав любити Авеля, який був у позиції Адама, і таким чином зайняти ту саму позицію, що й Бог. Далі, архангел упав через те, що не зміг отримати Божу любов через Адама, який був ближчим до Бога, як посередника. Архангел мав намір зайняти становище Адама замість нього. Тому виникла гріховна природа неутримання свого становища. Отже, щоб усунути цю гріховну природу, Каїн, який перебував у становищі архангела, мав зайняти становище, щоб прийняти Божу любов через Авеля, який перебував у становищі Адама, як посередника, аби він міг утримати своє становище.

Тоді архангел упав через своє панування над Адамом і Євою, які мали панувати над ним. Тому виникла гріховна природа зворотного панування. Отже, щоб людина могла усунути цю гріховну природу, Каїн, який перебував у становищі архангела, мав встановити закон і систему панування, ставши на місце, щоб коритися Авелю, який перебував у становищі Адама, і бути під його пануванням.

Воля добра, яка полягала в тому, що людина не повинна їсти плід дерева пізнання добра і зла, мала бути передана Богові Адамом, Адамом — Єві, а Євою — архангелу, таким чином примножуючи добро. Однак, навпаки, архангел передав Єві волю неправедності, що плід можна взяти й з'їсти, потім Єва передала це Адамові, спричинивши таким чином гріхопадіння людини. Тому виникла гріховна природа примноження гріхів. Для того щоб усунути цей тип занепалої природи, Каїн, який перебував у становищі архангела, мав утвердити становище для примноження добра, ставши у становище щодо Авеля, який був ближчим до Бога, ніж він сам, і приймаючи волю добра через Авеля.

Тепер наведімо кілька прикладів, що відповідають приношенням Каїна та Авеля. У нашому індивідуальному тілі наш розум, який спрямовує нас до добра (Рим. 7:22), перебуває в становищі Авеля, тоді як наше тіло, схильне служити законові гріха (Рим. 7:25), перебуває в становищі Каїна. Отже, лише коли наше тіло підкорятиметься велінню нашого розуму, наше індивідуальне тіло стане добрим. Однак насправді наше тіло завжди бунтує проти наказу нашого розуму, повторюючи тим самим ту саму дію, в якій Каїн убив Авеля. Тому наше індивідуальне тіло стає злим. Відповідно, життя в релігії можна назвати життям, щоб змусити наше тіло коритися нашому розуму, спрямованим до волі Божої, так само як Каїн мав коритися Авелю. Крім того, людина впала до становища, коли вона лукавіша за все (Єр. 17:9); тому він мав постати перед Богом лише через створені речі, поставивши їх на позицію Авеля. Це була «жертва». Схильність людини шукати добрих провідників і добрих друзів, якщо дивитися на результат, походить від прагнення божественного розуму постати перед Богом, знайшовши того, хто перебуває на позиції Авеля ближче до Бога, і ставши з ним одним цілим.

Християнська віра вчить нас бути лагідними та смиренними, щоб ми могли забезпечити собі становище перед Богом, знаходячи у своєму повсякденному житті людину типу Авеля через ці чесноти. Починаючи від окремої особистості до сім'ї, суспільства, раси, нації та світу, завжди є два типи людей; а саме: тип Каїна та тип Авеля. Тому, щоб відновити все це до початкового становища творіння, людина типу Каїна повинна коритися та підкорятися людині типу Авеля. Ісус прийшов у світ як Авель, якому все людство мало служити й коритися. Тому він сказав: «...ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене» (Івана 14:6).

Якби сім’я Адама досягла успіху у створенні умови спокути для усунення гріховної природи через послух Каїна Авелю, вони могли б закласти основу субстанції на вже встановленій основі віри. Таким чином вони могли б відновити чотирипозиційну основу, первісно задуману при творінні, прийнявши Месію на сімейній основі для прийняття Месії. Однак Каїн убив Авеля, повторивши первісну гріховну природу, через яку архангел спричинив падіння людини, і таким чином сім'я Адама не змогла закласти основу субстанції, яку належало встановити тоді. Отже, провидіння відновлення, зосереджене на сім'ї Адама, закінчилося невдачею.

3. ОСНОВА ДЛЯ ПРИЙНЯТТЯ МЕСІЇ В РОДИНІ АДАМА

Основа для прийняття Месії реалізується через утвердження основи субстанції на підґрунті відновлення через відшкодування основи віри. З погляду принесення жертв, основа віри має бути відновлена через прийнятне принесення символічної жертви, а основа субстанції має бути реалізована через прийнятне принесення субстанційної жертви. Тож дослідімо значення й мету символічної жертви та субстанційної жертви.

Три великі благословення Бога людині, мета Його творіння, мали здійснитися, коли Адам і Єва, після того як досягли досконалості своєї окремої індивідуальності, стали б чоловіком і дружиною, потім розмножили своїх дітей, щоб утворити сім'ю, і, далі, вони прийшли б до того, щоб панувати над усім творінням. Однак через гріхопадіння три великі благословення не здійснилися. Щоб відновити це, ми повинні йти шляхом у зворотному напрямку та встановити основу віри, приносячи символічні жертви, через які одночасно можуть бути встановлені як умова відшкодування для відновлення створених речей, так і символічна умова відшкодування для відновлення людини.

Далі ми повинні закласти основу для прийняття Месії, після того як встановили основу субстанції, принісши субстанціальні жертви, які можна встановити одночасно з умовою відшкодування для відновлення дітей, і на цій основі відновити батьків. Тому ми можемо окремо розглянути значення та мету символічного приношення.

Як ми вже обговорювали в розділі про «Гріхопадіння людини», Сатана, який став панувати над занепалими людьми, також запанував над усіма речами, які мали бути під пануванням людини. Саме тому Біблія говорить, що все творіння разом стогне (Рим. 8:22). Отже, перша мета принесення символічних жертв із сотвореними речами полягає в тому, щоб встановити умову відшкодування для відновлення всіх речей, які є символічними субстанціальними об'єктами Бога. Тоді, щоб людина, яка через гріхопадіння стала лукавою над усе (Єр. 17:9), могла постати перед Богом, вона повинна пройти через створені речі, які є ближчими до Бога, ніж вона сама, згідно з порядком у принципі творення. Відповідно, друга мета принесення символічних жертв полягає в тому, щоб встановити символічну умову відшкодування, аби відновити субстанційних людей перед Богом.

Далі, субстанційне приношення є приношенням внутрішнього типу; отже, його можна здійснити лише на основі того, що символічне приношення зовнішнього типу було прийнятно здійснене, за взірцем створення спершу всіх речей, а потім людини. Тому ми повинні спершу здійснити символічне приношення прийнятним чином, встановивши тим самим умову відшкодування для відновлення всіх речей, і символічну умову відшкодування для відновлення людини водночас. На цій основі ми повинні зробити субстанціальні приношення як умову відшкодування, щоб субстанціально відновити людину. Субстанціальне приношення означає встановити умову відшкодування, щоб усунути гріховну природу заради субстанціального відновлення людини. Якщо особа каїнового типу встановить умову відшкодування для відновлення дітей, здійснивши субстанціальне приношення разом з особою авелевого типу, це також буде зараховано як умова відшкодування для відновлення батьків, що буде роз'яснено; отже, це субстанціальне приношення стане прийнятним.

Для того щоб родина Адама могла встановити основу для прийняття Месії, сам Адам спершу мав закласти основу віри через символічну жертву. Як зазначено вище, жертвоприношення не почалося з Адама, бо якби Адам приносив жертви, то жертвоприношення було б призначене для взаємодії як з Богом, так і з сатаною, отже, воно перебувало б у непринциповій позиції. Крім того, є ще одна причина з погляду почуттів і серця. Занепалий Адам насправді був тією самою особою, яка завдала Богові горя, що триватиме тисячі поколінь. Тому Адам аж ніяк не міг бути об'єктом Божого серця, з яким Бог міг би безпосередньо мати справу у Своєму провидінні відновлення.

Тому Бог звелів другому синові Авелю приносити символічні жертви замість Адама. Таким чином, умова відшкодування для відновлення всіх речей і символічна умова відшкодування для відновлення людей були встановлені водночас. Тоді, на цій основі, якби Каїн і Авель встановили умову відшкодування для відновлення дітей через субстанційне приношення, Адам, як батько, стояв би на цій основі субстанції, і таким чином основа для прийняття Месії могла бути реалізована в той час.

Щоб принести субстанціальні жертви, встановлюючи умову відшкодування для усунення гріховної природи, спершу потрібно визначити центральну постать, яка має принести жертву. Тому ми повинні розуміти, що символічне приношення Авеля мало дві мети: по-перше, встановити основу віри замість Адама; і по-друге, визначити Авеля як центральну постать для здійснення субстанціального приношення.

Умова спокути для усунення занепалої природи мала бути встановлена Каїном, і ми повинні знати, як це могло призвести до того, що сім'я Адама встановила умову в повному обсязі. Якби людські прабатьки послухалися Божих слів, Божа воля могла б здійснитися в той час; і якби єврейський народ увірував в Ісуса, воля Ісуса могла б здійснитися за його життя. У цьому випадку також, якби Каїн встановив умову відшкодування, щоб усунути гріховну природу через послух Авелю, і Каїн, і Авель могли б стояти в позиції тих, хто встановив умову відшкодування, щоб усунути гріховну природу, ще будучи дітьми. Оскільки Каїн і Авель були субстанціальними істотами, похідними від поділу Адама, який був джерелом добра і зла, Адам, як батько, міг би стояти на фундаменті субстанції відокремлення від Сатани, якби вони відокремилися від Сатани, встановивши умову відшкодування для усунення падшої природи. Тоді фундамент для прийняття Месії міг би бути закладений у сім'ї Адама. У такий спосіб умову відшкодування для відновлення батьків можна було встановити через символічне приношення та субстанціальне приношення.

Тим часом Авель приніс прийнятну жертву. Таким чином, умову для відновлення через відшкодування основи віри, зосередженої на Адамі, та становище Авеля як центральної постаті для принесення субстанційної жертви було успішно встановлено. Однак через те, що Каїн убив Авеля, вони знову впали в той самий стан, що й архангел та Єва, коли вони впали. Тому субстанційна жертва була невдалою. Вони не могли встановити умову відшкодування, щоб усунути гріховну природу. Отже, вони також не змогли закласти основу субстанції. Це завадило їм встановити основу, щоб прийняти Месію. Тому провидіння відновлення, що центрувалося на сім'ї Адама, зазнало краху.

4. УРОКИ, ВИНЕСЕНІ З СІМ'Ї АДАМА

По-перше, невдача провидіння відновлення, зосередженого на сім'ї Адама, показала нам Боже призначення для здійснення волі та Його ставлення до людської частки відповідальності. Спочатку Боже призначення волі мало бути здійснене лише тоді, коли Його частка відповідальності та людська частка відповідальності могли бути поєднані. Бог не міг наставити Каїна та Авеля про те, як приносити жертви, оскільки рішення Каїна, приносити жертви через Авеля чи ні, було його часткою відповідальності.

По-друге, після того як Каїн убив Авеля, Бог здійснював Свій провидіння через Сета. Це показало нам, що Боже передвизначення щодо волі є абсолютним, тоді як Його передвизначення щодо людини, яка має виконати волю, є відносним. Бог так передвизначив, що, відповідно до Його частки відповідальності, Авель мав виконати свою власну частку відповідальності і, таким чином, стати центральною фігурою для субстанційного приношення. Тому, коли Авель не зміг виконати свою частку відповідальності, Бог, поставивши Сета на його місце, мав намір здійснити волю, яка була передвизначена як абсолютна.

По-третє, жертвоприношення Каїна та Авеля показали нам, що будь-яка занепала людина може виконати Божу волю, коли вона зможе знайти людину типу Авеля і підкорятися їй у повній самовіддачі.

Тим часом, провидіння, тотожне тому, яке Бог мав намір здійснити в сім'ї Адама, повторювалося відтоді через повторювані невдачі, що виникали внаслідок невіри людини. Відповідно, це залишається нашим власним шляхом відшкодування й сьогодні. Провидіння відновлення, зосереджене на сім'ї Адама, є живим уроком для нас, показуючи нам типовий шлях, якого слід дотримуватися.

РОЗДІЛ II - ПРОВИДІННЯ ВІДНОВЛЕННЯ, ЗОСЕРЕДЖЕНЕ НА РОДИНІ НОЯ

Провидіння відновлення, зосереджене на сім'ї Адама, не було здійснене, бо Каїн убив Авеля. Однак, оскільки Божа воля здійснити мету творіння була абсолютною й незмінною, Він поставив Сета замість Авеля на основі того, що Авель був вірним і синівським у серці (Бут. 4:25).

Тоді з-поміж його нащадків Бог обрав родину Ноя, щоб вона замінила родину Адама, і відновив Своє провидіння. Як сказав Бог:

Я вирішив покласти край усякому тілу, бо земля сповнена насильства через них; ось, Я знищу їх разом із землею. (Бут. 6:13)

Він здійснив суд потопом. Це ясно показує нам, що тоді також були Останні Дні. Це тому, що Бог мав намір виконати мету творіння, пославши Месію, на основі, закладеній родиною Ноя, після суду потопом. Родина Ноя мала встановити умову відшкодування, щоб відновити основу віри, і, спираючись на це, вони мали встановити умову відшкодування, щоб відновити основу субстанції. Зробивши це, родина Ноя мала через відшкодування відновити основу для прийняття Месії, чого родина Адама не змогла зробити.

1. ОСНОВА ВІРИ

(1) Центральна постать для відновлення основи віри

У провидінні відновлення, зосередженому на родині Ноя, центральною постаттю для відновлення основи віри був Ной. Бог покликав Ноя через десять поколінь, або через 1600 років після Адама, щоб здійснити Свою волю, яка зазнала невдачі з Адамом. Тому Бог благословив Ноя плодитися й розмножуватися (Бут. 9:7), так само як Він благословив Адама (Бут. 1:28). У цьому сенсі Ной є другим людським прабатьком.

Ноя покликали, коли земля наповнилася насильством через людей (Бут. 6:11), і він працював над ковчегом 120 років на горі, слухаючись Божої заповіді, попри всі глузування й насмішки людей. На цій умові Бог міг наважитися судити землю потопом, зосередившись на родині Ноя. У цьому аспекті Ной є першим батьком віри. Ми знаємо, що Авраам є батьком віри, але спочатку ним мав бути Ной. Через гріховний вчинок його сина Хама місія Ноя як батька віри була передана Авраамові.

Адам мав стати центральною постаттю для відновлення основи віри, але через вищезгадану причину він не міг сам приносити жертви. Однак Ноя було покликано на основі того, що Авель був вірним і синівськи відданим, прийнятно приносячи символічні жертви. Крім того, як видно з його родоводу, він був нащадком Сифа (Бут. 4:25), покликаного замість Авеля. Більше того, він був праведною людиною в очах Бога (Бут. 6:9). Тому він міг приносити символічні жертви безпосередньо, будуючи ковчег у послуху Божій волі.

(2) Умовні об'єкти для відновлення основи віри

Для Ноя умовним об'єктом, за допомогою якого можна було відновити основу віри, був ковчег. Що символізував ковчег? Щоб Ноєві стати в становище Адама як другий людський прабатько, він мав встановити умову, щоб через відшкодування відновити весь всесвіт, який перебував під сатанинським контролем через гріхопадіння Адама. Отже, він мав принести як жертви, прийнятні перед Богом, певні умовні об'єкти, що символізували новий всесвіт. Ковчег був його умовним об'єктом.

Ковчег складався з трьох поверхів, щоб символізувати всесвіт, створений через три стадії росту. Вісім членів сім'ї Ноя, які увійшли до ковчега, мали відновити через відшкодування вісьмох членів сім'ї Адама, які впали в лоно сатани. Оскільки ковчег був символом усього всесвіту, господар ковчега, Ной, символізував Бога. Його сім'я символізувала людство, а тварини символізували всі речі.

Якою була мета Божого сорокаденного суду потопом, який Він здійснив після завершення ковчега? Згідно з принципом творення, людина була створена, щоб служити одному господарю. Бог не міг провадити Свій провидіння у непрінціповому світі, маючи справу з людством, коли людина залишалася під владою сатани через власну похітливість.

Отже, Він здійснив провидіння потопного суду, щоб знищити людей, підвладних сатані, і встановити об'єкти, через які Він міг здійснювати Своє провидіння. Чому Він вирішив, що Його суд має тривати 40 днів? Як буде обговорено далі (пор. Частина II, Розд. 3, Сек, II, 4--381), число "десять" є числом єдності. Тому Бог встановив Ноя через десять поколінь після Адама, щоб відновити через відшкодування волю, залишену нездійсненою через гріхопадіння Адама. Він встановив період відшкодування, щоб відновити число «десять» у другій спробі об’єднання. Через десять поколінь аж до Ноя Бог також продовжував Свій провидіння, встановлюючи кожне покоління як період відшкодування, щоб відновити число «чотири» для виконання мети чотирипозиційної основи. Отже, період від Адама до Ноя був періодом відшкодування для відновлення числа «40». Через похітливість людей того часу період відшкодування за число «40» був захоплений сатаною. Щоб Бог міг відновити Своє провидіння для здійснення основи чотирьох позицій через ковчег Ноя, Він мав намір відновити основу віри, встановивши 40-денний період суду як період відшкодування для відновлення числа «40», захопленого сатаною.

У такий спосіб число «40» стало необхідним як число для відокремлення сатани, щоб згодом відновити основу віри в провіденційному курсі відновлення через відшкодування. Наприклад, ми бачимо багато випадків, порівнянних із сорокаденним судом за часів Ноя: 400-річний період від Ноя до Авраама; 400 років рабства ізраїльтян у Єгипті; 40 років блукання в пустелі; сорокаденний піст Мойсея; по 40 років правління царів Саула, Давида та Соломона; сорокаденний піст Іллі; сорокаденне пророцтво Йони про знищення Ніневії; сорокаденний піст і молитва Ісуса; та його сорокаденний період воскресіння. Усі вони є періодами відшкодування для відокремлення від сатани.

Ми також читаємо в Біблії, що після суду Ной випустив з ковчега ворона та голуба. Дослідімо ж тепер, який провидінням для майбутнього Бог передвістив через це, бо Бог сказав: "Бо Господь Бог не робить нічого, не відкривши таємниці Своєї Своїм рабам пророкам." (Ам. 3:7). 40-денний період суду як умова відшкодування для відновлення всесвіту відповідає періоду хаосу (Бут. 1:2). Тому всі речі, що центруються на ковчезі після 40 днів, є символічним зображенням усього ходу історії після того, як Бог завершив Своє творіння неба та землі.

Що Бог провіщував, пославши з ковчега ворона (Бут. 8:6-7), який літав, аж поки не спала вода? Це вказувало на те, що сатана причаївся біля дверей сім’ї Ноя навіть після суду потопом, щоб виглядати там умови для вторгнення, так само як архангел шукав нагоди здобути любов Єви одразу після створення людини, і так само як сатана чатував на можливість вторгнутися в Каїна та Авеля, коли вони приносили жертви (Бут. 4:7).

Далі, що Бог провістив, коли Ной тричі випускав голуба з ковчега? У Біблії записано, що голуба випускали, щоб дізнатися, чи спала вода. Однак, якби це була єдина мета, ми могли б подумати, що Ной міг просто виглянути через вікно, щоб дізнатися про це самому, замість того щоб випускати голуба. Тому ми можемо уявити, що мета випускання голуба полягала в чомусь важливішому, ніж перевірка, чи висохла вода.

Ми повинні зрозуміти значення Божого провидіння в цій ситуації. Через сім днів після того, як Бог оголосив через Ноя про суд потопу (Бут. 7:10), прийшов потоп. Саме після 40-денного періоду суду Ной вперше випустив голуба. Біблія каже, що голуб літав туди й сюди над водою, але не знайшовши місця, щоб поставити свою ногу, повернувся до ковчега, і Ной вніс його до ковчега (Бут. 8:9). Перший голуб символізував першого Адама. Отже, ця розповідь означає, що Бог створив людину на землі, щоб Його ідеал творіння, який був у Ньому ще до творіння, міг бути реалізований в Адамі як досконалому втіленні. Але через гріхопадіння Адама Бог не міг реалізувати Свій ідеал творіння на землі через Адама, тому Бог мусив тимчасово забрати Свій ідеал із землі й відкласти здійснення Своєї волі.

Через сім днів Ной послав голубку вдруге. Тоді вона не могла ступити на землю, бо вода ще не висохла. Вона повернулася до ковчега з оливковим листком у дзьобі, що означало, що наступного разу вона зможе сісти (Бут. 8:10-11). Друга голубка символізувала Ісуса як другого Адама, який прийде як досконале втілення ідеалу творіння. Отже, ця друга історія означає, що Ісус прийде на землю, щоб здійснити провидіння відновлення. Але в разі невір'я єврейського народу, він повернеться до лона Божого через хрест, залишивши обітницю прийти знову, бо, не маючи де "поставити свої ноги", він не міг виконати волю на землі. Звичайно, це передвістя вказує на те, що якби вода висохла так, що голубка могла б сісти й знайти щось їсти, вона не мусила б повертатися до ковчега, але вона мусила повернутися, бо вода ще не спала. Так само це вказує на те, що якби єврейський народ увірував у нього й служив йому, Ісус не помер би, маючи змогу здійснити Царство Небесне на землі того часу. Але в разі їхнього невірства Ісус мав би померти на хресті й прийти знову пізніше, у більш сприятливий час.

Ще через сім днів Ной послав голуба втретє. Написано, що цього разу голуб не повернувся до ковчега, бо вода висохла (Бут. 8:12). Третій голуб символізував Господа Другого Пришестя, який прийде як третій Адам. Отже, ця історія вказує на те, що, коли Христос прийде знову, він зможе неодмінно здійснити Божий ідеал творіння на землі, так що цей ідеал ніколи не доведеться повертати назад до Божого лона. Коли Ной побачив, що третій голуб не повернувся, він тоді зійшов з ковчега на землю й насолоджувався новим небом і новою землею. Це передвіщає, що, коли ідеал творіння буде здійснено на землі через третього Адама, тоді новий Єрусалим зійде з неба і Боже житло буде серед людей (Об. 21:1-3).

Історія про те, як Ной тричі випускав голуба, показує нам, що, як було з'ясовано в розділі про передвизначення, Боже провидіння відновлення могло бути продовжене в часі, якщо людина, яка є об'єктом провидіння, не могла виконати свою частину відповідальності. Це передвіщало, що через невдачу Адама у виконанні своєї відповідальності через його невір'я, Христос мав прийти як другий Адам, і що якщо єврейський народ не виконає своєї відповідальності через своє невір'я, Ісус мав померти на хресті, і таким чином Христос мав прийти знову як третій Адам. Період семи днів тут показує нам, що, подібно до того як Боже творіння зайняло сім днів, у провидінні також знадобиться певний період, щоб відновити втрачений елемент.

Тим часом родина Ноя могла відновити через відшкодування основу віри, належно встановивши ковчег як умову для відновлення основи через 40-денний суд.

2. ОСНОВА СУБСТАНЦІЇ

Ной відновив через відшкодування основу віри, досягнувши успіху в тому, що символічне приношення ковчега було прийняте Богом. Цим Ной встановив водночас умову відшкодування для відновлення всього створеного, а також умову відшкодування для відновлення людей у символічних термінах. Далі, якби сини Ноя, Сим і Хам, досягли успіху в субстанціальному приношенні, встановивши умову відшкодування для усунення занепалої природи у відповідних позиціях Каїна та Авеля, основа субстанції могла б бути встановлена в той час.

Для того щоб сім’я Ноя могла принести субстанціальну жертву прийнятно після успіху в символічній жертві, другий син, Хам, який був центральною фігурою для субстанціальної жертви, мав відновити становище другого сина Авеля, який був центральною фігурою для субстанціальної жертви в сім’ї Адама. У випадку сім’ї Адама Авель, син, приніс символічну жертву замість Адама. Отже, коли він досяг успіху в цій жертві, Авель міг відновити через відшкодування основу віри, і водночас він був призначений стати центральною фігурою для субстанційної жертви. Однак у випадку сім'ї Ноя, Ной сам приніс символічну жертву. Для того щоб Хам міг стати на позицію Авеля, який досяг успіху в символічному приношенні, він мав залишатися в позиції нероздільної єдності з серцем і почуттям Ноя, який досяг успіху в символічному приношенні. Тож розгляньмо, як Бог діяв у Своєму провидінні, щоб Хам став на позицію нероздільної єдності з серцем і почуттям Ноя.

Ми читаємо (Бут. 9:20-26), що Хам, побачивши свого батька Ноя, який лежав голим у наметі, не лише соромився цього, але навіть був незадоволений цим, і що він збудив те саме почуття серед своїх братів, Сима та Яфета. Тоді й вони були зворушені Хамом тим самим почуттям, щоб соромитися наготи свого батька; і, намагаючись не бачити того видовища, вони відвернули свої обличчя й пішли назад, щоб укрити тіло свого батька одежею. Однак це був такий злочин, що Ной прокляв Хама, сказавши, що його син Ханаан має бути рабом своїм братам.

Чому Бог здійснював Свій провидіння саме так, і чому почуття сорому за наготу Ноя було таким гріхом? Щоб зрозуміти це, спершу визначмо, що таке гріх. Сатана не може виявляти силу існування й дії, якщо не знайде об'єкта, з яким можна утворити корелятивну основу для взаємного зв'язку давання й приймання. Тому щоразу, коли якась істота створює умову для вторгнення Сатани й таким чином стає об'єктом, з яким Сатана може діяти, виникає гріх.

Далі ми маємо зрозуміти, чому Бог випробував Хама через наготу Ноя. Вже було сказано, що ковчег символізував увесь всесвіт і що все, зроблене відразу після прийнятної жертви ковчега, через 40-денний суд, отже, символізувало все від створення всесвіту. Отже, становище Ноя відразу після 40-денного суду було тотожним становищу Адама після створення всесвіту.

Ми можемо добре уявити, наскільки відкритими й лагідними були Адам та Єва одне з одним після творення, і наскільки щирими та нічим не прихованими вони були перед Богом. Ми можемо зробити такий висновок із того факту, що вони не відчували сорому, хоч і були нагими (Бут. 2:25). Але після гріхопадіння вони засоромилися наготи своїх нижніх частин, прикрили їх фіговим листям і сховалися від Бога, боячись, що Він може побачити (Бут. 3:7). Тому їхній вчинок, спричинений відчуттям сорому за свої нижні частини, був виявом їхнього почуття, зумовленого їхнім гріховним кровним зв'язком із сатаною, здійсненим через їхні нижні частини. Дія приховування себе шляхом прикриття своїх нижніх частин була виявом їхнього докору сумління, який утримував їх від появи перед Богом після їхнього кровного зв'язку із сатаною.

Ной, перебуваючи в становищі відокремлення від сатани через 40-денний суд, мав стати в становищі Адама одразу після створення всесвіту. У цьому випадку Бог хотів через відшкодування відновити серце й почуття радості, які Він відчував, дивлячись на невинну голу людину, без приховування, перш ніж вона вчинила гріх, дивлячись на сім'ю Ноя, яка не відчувала сорому й не намагалася ховатися, побачивши наготу Ноя. Бог звелів Ною лежати голим, щоб здійснити таку глибоку волю. Отже, Хам міг би встановити умову відшкодування, щоб відновити становище сім'ї Адама, яка ніколи не знала сорому до першого гріха, на основі Хама — нерозривної єдності з Ноєм через поводження з Ноєм без жодного почуття сорому; тобто з тієї самої позиції та з тим самим серцем, що й Бог.

Однак, навпаки, сини Ноя соромилися наготи свого батька й укрили його одежею, показуючи тим самим, що вони не могли постати перед Богом, бо соромилися свого кровного зв'язку із сатаною, як це було в сім'ї Адама після гріхопадіння. Тому сатана, який пильнував, чи не знайдеться якоїсь умови, щоб йому вторгнутися в сім'ю Ноя, як це було провіщено через ворона, таки вторгся, зробивши синів Ноя своїми об'єктами, оскільки вони виявили себе сатаниними нащадками по прямій лінії.

У такий спосіб вчинок Хама, який соромився наготи свого батька, став гріхом, бо він створив умову для вторгнення сатани. Отже, Хам не зміг відновити через відшкодування позицію Авеля, з якої слід було принести субстанціальну жертву, і не зміг встановити основу субстанції. Таким чином, провидіння відновлення, що центрувалося на Ної, закінчилося невдачею.

Чи було б для когось гріхом соромитися своєї наготи? Ні. Ной мав місію усунути всі умови, які дозволяли сатані вторгнутися, бо Ной заміщав Адама. Тому сім'я Ноя мала встановити умову відшкодування, щоб відновити становище сім'ї Адама до кровного зв'язку з сатаною, продемонструвавши, що вони не соромилися наготи й таким чином не турбувалися про те, щоб її прикрити. Отже, умова відшкодування, яка показувала, що вони ані не відчували сорому за наготу, ані не дбали про те, щоб її прикрити, була умовою, яку могла встановити лише сім'я Ноя, бо сім'я Ноя перебувала в становищі сім'ї Адама.

3. УРОКИ, ЗАСВОЄНІ ВІД СІМ'Ї НОЯ

Нелегко зрозуміти, чому Ной будував ковчег на горі цілих 120 років. Хам знав, що сім'я Ноя була врятована завдяки трудам його батька — трудам, за які з нього насміхалися його критикували. Зважаючи на все це, Хам мав би вважати діла свого батька добрими та значущими, навіть якщо йому була неприємна нагота його батька.

Замість того щоб довіряти Ною, який був на боці Бога, Хам критикував його з егоцентричної перспективи і виявив своє невдоволення у своїй дії. Тому провидіння, зосереджене на сім'ї Ноя, яке Бог встановив, здійснивши 40-денний суд потопу через 1 600 років після Адама, закінчилося невдачею. Це показує нам, що нам потрібні терпіння й послух, щоб іти шляхом Небес.

Далі, Божий промисел через родину Ноя показує нам Боже ставлення щодо приречення та виконання людиною власної відповідальності. Ми достатньо добре знаємо, що родина Ноя була тією, яку Бог знайшов після 1600 років пошуку, який Він провадив 120 років, аж поки Ной не завершив ковчег, і яку Він зберіг неушкодженою ціною всього людства через 40-денний потоп. Однак, коли сатана вторгся в родину через помилку Хама, Бог беззастережно залишив усю родину, яка була об'єктом Його промиселу відновлення, і таким чином Його промисел, зосереджений на родині Ноя, закінчився невдачею.

Більше того, провидіння через сім'ю Ноя показує нам, яким є Боже передвизначення для людини. Ми не повинні забувати, що, незважаючи на те, що Він знайшов Ноя як батька віри після такого тривалого періоду, Бог залишив цю сім'ю, щойно вона не виконала свою частину відповідальності, і обрав замість неї сім'ю Авраама.

РОЗДІЛ III - ПРОВИДІННЯ ВІДНОВЛЕННЯ, ЗОСЕРЕДЖЕНЕ НА РОДИНІ АВРААМА

Через гріховний вчинок Хама провидіння відновлення, зосереджене на сім'ї Ноя, не було здійснене. Однак, оскільки Божий намір полягав у тому, щоб абсолютно приректи й виконати волю для досягнення Його мети творіння, Він покликав Авраама на основі серця й ревності, які Ной утвердив своєю вірністю, і знову розпочав Своє провидіння відновлення, зосереджене на сім'ї Авраама.

Отже, Авраам мав відновити основу для прийняття Месії, яку сім'я Ноя залишила нездійсненою, і мав фактично прийняти Месію на цій основі. Отже, Авраам також мав відновити через відшкодування основу віри, і на ній він мав відновити через відшкодування основу субстанції.

1. ОСНОВА ВІРИ

(1) Центральна постать для відновлення основи віри Центральною фігурою для відновлення основи віри в провидінні відновлення, зосередженому на родині Авраама, був сам Авраам. Тому Авраама було обрано як центральну особу, щоб успадкувати й виконати Божу волю. Отже, якби Авраам не відновив через відшкодування всі умови, захоплені сатаною внаслідок гріховного вчинку Хама, він зазнав би невдачі у виконанні Божої волі, зосередженої на Ної, чий шлях він був обраний здійснити.

Перша умова, яку Ной втратив сатані, — це десять поколінь від Адама до Ноя, плюс 40 днів. Тому Авраам мав відновити через відшкодування ті втрачені десять поколінь. Тоді він стояв би в позиції кожного з десяти, відновивши число «40» для суду. Обчислення 40 років для кожного покоління, яке потрібно відновити через відшкодування, виникло через невдачу одного покоління (Ноя) бути відновленим через 40-денний період. Пізніше, у курсі Мойсея, ізраїльтяни відновили через відшкодування невдачу в 40-денному вивідуванні Ханаану 40-річним періодом блукання в пустелі (Чис. 14:34). Бог обрав Авраама замість Ноя після спливу 400-річного періоду відшкодування через десять поколінь після Ноя. Таким чином, скоротивши тривалість людського життя після Ноя, епоха, в якій десять поколінь мали бути відновлені протягом 1600-річного періоду, була змінена на епоху, в якій десять поколінь могли бути відновлені протягом 400-річного періоду.

Другою умовою, яку Ной мусив поступитися сатані, була позиція батька віри разом із позицією Хама, який перебував на місці Авеля. Тому Авраам не міг стати на позицію Ноя, якщо він не відновив через відшкодування позицію Хама та батька віри. Щоб Авраам міг стати на позицію батька віри, замінивши Ноя, він мав принести символічну жертву з вірою та відданістю, як це зробив Ной, будуючи ковчег.

Як зазначено вище, Бог також мусив залишити Хама в руках Сатани; Хам був на місці Авеля, якого Бог любив (обидва були другими синами, які відігравали центральні ролі в субстанціальних приношеннях). Тому Бог, своєю чергою, мусив узяти тих, хто перебував у становищі найбільш улюблених Сатаною, згідно з принципом відновлення через відшкодування. Ось чому Бог покликав Авраама, первістка Тераха, який був ідолотворцем (Іс. Нав. 24:2-3).

Авраам був особою відновленого Адама, тому що він був замінником Ноя і, природно, самого Адама. Відповідно, Бог благословив Авраама, сказавши, що його нащадки розмножаться, що від нього походитиме великий народ і що він буде джерелом благословення, так само як раніше Він благословив Адама і Ноя (Бут. 12:2). Після цього благословення Авраам, слухаючись Божої заповіді, залишив дім свого батька в Харані та ввійшов до Ханаану зі своєю дружиною Сарою, своїм племінником Лотом і всім багатством та людьми, яких він міг узяти зі своєї батьківщини (Бут. 12:4-5). У такий спосіб Бог установив шлях Авраама як типовий шлях для Якова та Мойсея в пізніші дні; тобто щоб відновити Ханаан, узявши туди свою дружину, дітей і багатство, — усіх тих, кого він вивів із сатанинського світу (Харану та Єгипту) за складних обставин.

Цей шлях провіщав майбутній шлях Ісуса, а саме: повернути Богові світ усіх людей і речей, забраних у сатанинського світу (пор. Частина II, розд. 2, секц. I, 2--287).

(2) Умовні об'єкти для відновлення основи віри

(i) Символічне приношення Авраама

Бог наказав Авраамові принести в жертву горлицю, барана та телицю, і все це були умовні речі для відновлення основи віри (Бут. 15:9). Так само, як Ной утвердив свою віру перед тим, як принести свою символічну жертву — ковчег, так і Авраам мав спершу утвердити свою віру, перш ніж принести свою символічну жертву. Біблія не містить жодного точного запису про те, як Ной це зробив. Однак Біблія каже, що Ной був праведною людиною (Бут. 6:9), і ми можемо уявити, що він мусив встановити певні умови віри, перш ніж став достатньо праведним в очах Божих, щоб отримати божественну заповідь збудувати ковчег. Насправді, провидіння відновлення має бути здійснене через віру; бо віра, і той, хто через віру праведний, визнається Богом (Рим. 1:17). Розгляньмо тепер, яку віру встановив Авраам, перш ніж принести свою символічну жертву.

Авраам мав відновити становище Ноя, другого людського прабатька. Він також мав стати на становище Адама. Тому йому спершу потрібно було встановити символічну умову відшкодування для відновлення становища сім'ї Адама, перш ніж він приніс символічну жертву.

Відповідно до біблійних віршів (Бут. 12:10), Авраам колись пішов до Єгипту через голод. Коли фараон Єгипту захотів узяти його дружину Сарру, Авраам, як було заздалегідь задумано, сказав фараонові, що вона його сестра, щоб цар не вбив його, якщо дізнається, що вони чоловік і дружина. У такий спосіб Сарру було взято фараоном із становища сестри Авраама, і після Божого покарання фараона Авраам повернув свою дружину, а також свого племінника Лота, а також рясне багатство. Авраам пройшов цей провіденційний шлях, хоч і несвідомо, щоб встановити символічну умову для відновлення через відшкодування становища сім'ї Адама.

Архангел узяв Єву, коли Адам і Єва ще перебували в становищі брата й сестри у своїй незрілості, і таким чином примусив усі створені речі, а також їхніх власних дітей, бути під його пануванням. Щоб Авраам встановив умову для відновлення через відшкодування вищезгаданої ситуації, він був позбавлений фараоном, який символізував сатану, своєї дружини Сарри, яка перебувала в становищі сестри Авраама. Тоді він мав повернути Сарру, у становищі своєї дружини, разом із Лотом, що символізував усе людство, та своє багатство, що символізувало світ творіння (Бут. 14:16). Отже, шлях Авраама був шляхом, яким мав пройти Ісус у пізніші дні. Лише після того, як Авраам встановив таку умову відшкодування, він зміг принести символічну жертву з голубом, бараном і телицею.

Що ж тоді означає символічна жертва Авраама? Щоб Авраам став батьком віри, він мав через відшкодування відновити становище Ноя, якого Бог призначив бути батьком віри, та його родини. Природно, він мав також стати на місце Адама та його родини. Отже, він мав принести умовний об'єкт як символ, що давав би йому змогу відновити через відшкодування все те, що мало бути відновлене в родині Адама, зосереджуючись на приношеннях Каїна та Авеля. Крім того, він мав принести як прийнятні жертви перед Богом певні символічні речі, щоб відновити через відшкодування все те, що призначалося для відновлення зосереджуючись на ковчезі родини Ноя. Символічні приношення Авраама були саме такими.

Що ж тоді символізували символічні жертви Авраама, а саме голуб, баран і телиця? Ці три символічні приношення символізували весь всесвіт, який був створений, щоб стати досконалим через три етапи зростання. По-перше, голуб символізував етап формування. Ісус прийшов як довершення провидіння на етапі формування, який був представлений голубами. Тому, коли він був охрещений Іваном Хрестителем у річці Йордан, Дух Божий зійшов, як голуб, і спочив на ньому (Матв. 3:16). З іншого боку, Ісус прийшов, щоб відновити невдачу Авраама в приношенні. Природно, він мав стати в становище, щоб відновити голуба, який був захоплений сатаною в той час. Тому Бог показав через голуба, що Ісус прийшов як довершення старозавітного провидіння на стадії формування.

Далі козел або баран символізує стадію росту. Ісус прийшов, щоб відновити невдачу Авраама в приношенні. На основі провидіння Старого Заповіту, відновивши все, що символізувала голубка, він мав також відновити все, що символізували козел або баран, як той, хто мав розпочати провидіння Нового Заповіту на стадії росту. Одного дня після того, як Іван Хреститель засвідчив, що Ісус був довершенням провидіння на стадії формування, символізованої голубом, він знову засвідчив про Ісуса як про того, хто мав розпочати свою місію на стадії росту. Побачивши Ісуса, який ішов до нього, він сказав: «Ось Агнець Божий, що бере на себе гріх світу!» (Ів. 1:29).

Телиця символізувала досконалість. Ми читаємо в Книзі Суддів 14:18, що, коли Самсон загадав загадку филистимлянам, вони могли відповісти на неї лише змусивши дружину Самсона спокусити його та наполегливо випитувати відповідь. Тоді Самсон сказав їм: «Якби ви не орали моєю телицею, то не відгадали б моєї загадки». У такий спосіб Самсон метафорично назвав свою дружину телицею. Оскільки Ісус прийшов як наречений для всього людства, усі святі до часу Другого Пришестя кожен стають «нареченою» для Ісуса, нареченого, що має прийти. Однак після весільного бенкету Агнця, коли всі святі, як наречена, з'єднаються в досконалу єдність з Господом, тоді всі житимуть у Небесному Царстві Божому з Христом як чоловіком, кожен не лише як наречена, але як дружина. Отже, ми повинні знати, що Завершальна Заповітна доба після Другого Пришестя Господа є добою телиці -- добою дружини. Телиця, таким чином, символізує досконалість. Ось чому багато духовно налаштованих людей отримують одкровення, що сьогодні є доба корови або телиці.

Що ж тоді відновлюють через відшкодування три види приношень? Авраам через свої символічні приношення мав встановити символічну умову відшкодування, що дало б йому змогу відновити через відшкодування все те, що раніше залишилося в руках Сатани через невдачі відновлення через відшкодування символічними жертвоприношеннями та субстанційними приношеннями родин Адама та Ноя. Тому символічне приношення Авраама мало відновити одразу, горизонтально, через три види приношень, символічну умову відшкодування вертикального провидіння через три покоління Адама, Ноя та Авраама.

Авраам приніс у жертву голуба, барана і телицю на вівтарі, символізуючи три стадії — формування, зростання і досконалість, — щоб одразу, у горизонтальному вимірі, здійснити вертикальний провидіння, який Бог мав намір відновити через відшкодування через три покоління (з погляду Його волі): Адам символізує формування, Ной символізує зростання, а Авраам символізує досконалість. Тому ця жертва символічно представляла Божу волю здійснити все провидіння відновлення одразу, відновивши через відшкодування всі умови, представлені числом «три», які були захоплені сатаною.

Ми мусимо знати, у який спосіб Авраам приніс символічну жертву. Ми читаємо (Бут. 15:10-13), що Авраам розсік жертви на дві частини й поклав кожну половину навпроти іншої, але голубів він не розсік на дві частини. Хижі птахи злетілися на трупи, і Авраам відігнав їх. Того вечора, на заході сонця, Бог з'явився Авраамові й сказав йому:

Знай певно, що нащадки твої будуть приходьками в землі, яка не їхня, і будуть там рабами, і будуть гноблені чотириста років... (Бут. 15:13)

Хижі птахи спустилися на трупи, бо Авраам не розтяв горлиць навпіл. Через це ізраїльтяни зазнали 400 років рабства в Єгипті.

Чому було таким гріхом не розрізати голуба? Це питання залишалося нерозв'язаним до сьогодні й може бути з'ясоване лише через Принцип. Спершу розгляньмо причину розрізання жертв. Мета провидіння спасіння — відновити суверенітет добра, відокремивши добро від зла, знищивши зло й піднісши добро. Тому, коли Бог вимагав принесення жертв після того, як Він розділив Адама на Каїна та Авеля; і коли Він уразив зло, щоб піднести добро через суд потопу за днів Ноя, Його метою було, без винятку, відновити верховенство добра. Отже, Бог мав намір здійснити символічні дії розділення добра і зла, які Він не зміг виконати через Адама та Ноя, змусивши Авраама принести жертви, розсічені навпіл. Акт розтинання жертв навпіл був, по-перше, для відновлення розділеного становища Каїна та Авеля в сім'ї Адама, щоб розділити Адама, джерело добра і зла, на дві частини, які представляють відповідно добро і зло. По-друге, це було для відновлення становища Ноя, який розділив добро і зло через 40-денний потоп. По-третє, це було для встановлення символічної умови, щоб відокремити світ доброго суверенітету від світу під владою сатани. По-четверте, це було для встановлення умови освячення шляхом витікання крові смерті, що прийшла через незаконний кровний зв'язок.

Чому ж тоді було таким гріхом не розрізати жертву навпіл?

По-перше, це було аналогічно до невідділення Каїна та Авеля; отже, в результаті не було об'єкта типу Авеля, який Бог міг би взяти. Тому жертва була неприйнятною для Бога, і невдача в жертвоприношенні Каїна та Авеля не була відновлена.

По-друге, це означало, що добро і зло не були відокремлені під час суду потопу в провидінні відновлення, центрованому на Ної; внаслідок цього не було об'єкта добра, який Бог міг би взяти і на якому Він міг би здійснювати Своє провидіння. Тому це призвело до того, що було зайнято позицію невдачі, так само як і суд потопу зазнав невдачі.

По-третє, він не зміг встановити символічну умову відокремлення світу доброго суверенітету від світу під пануванням Сатани, щоб Бог міг його прийняти.

По-четверте, жертва не була освячена, оскільки кров смерті не була випущена, і вона не могла бути священною річчю, яку Бог міг би взяти й чинити через неї Своє провидіння. У такий спосіб принесення Авраамом жертв без розрізання голуба навпіл призвело до принесення того, що належало сатані, так би мовити, і тому приношення завершилося утвердженням, що приношення належало сатані.

Отже, голуб, який був жертвоприношенням, що символізувало стадію формування, залишився у володінні сатани. Баран і телиця, що символізували ріст і досконалість, які мали бути встановлені на основі формування, тоді були захоплені сатаною. Отже, все символічне жертвоприношення опинилося під владою сатани, і те, що голуба не розрізали навпіл, стало гріхом.

Далі дослідімо значення хижих птахів, які сідали на символічну жертву (Бут. 15:11). Від часу падіння перших людських предків Сатана завжди переслідував тих, хто обстоює волю Божу. Коли Каїн та Авель приносили жертви, Сатана чатував при дверях (Бут. 4:7); також за днів Ноя ворон символізував Сатану, який шукав нагоди вторгнутися до його родини одразу після суду (Бут. 8:7). Подібно до цього, за часів символічного приношення Авраама Сатана, який шукав нагоди вторгнутися в приношення, побачив, що голуба не було розрізано навпіл, і осквернив його. Біблія символічно зобразила цей факт, описавши хижих птахів, що сідали на приношення. Який результат спричинила ця невдача в символічному приношенні? Невдача Авраама в символічному приношенні спричинила скасування всіх умов, які мали бути відновлені через відшкодування символічним приношенням. Унаслідок цього нащадків Авраама було поневолено на 400 років у Єгипті, землі фараона. Тепер розгляньмо причину цього.

Бог встановив 400-річний період для відокремлення сатани, щоб через відшкодування відновити число суду «40», а також десять поколінь, які були захоплені сатаною через помилку Хама, і на цій основі Він покликав Авраама та звелів йому принести символічні жертви. Невдача Авраама дозволила Сатані заявити права на приношення; тому 400-річний період після Ноя, період відшкодування, щоб утвердити Авраама як батька віри через символічне приношення, також був захоплений Сатаною. Щоб через відшкодування відновити як становище Авраама до його невдачі в символічному приношенні, так і становище Ноя, коли він був покликаний для будівництва ковчега, Бог мусив знову встановити період у 400 років для відокремлення від Сатани. 400-річний період рабства ізраїльтян у Єгипті існував для того, щоб поставити Мойсея на основу відновлення через відшкодування на національному рівні становища або Ноя, або Авраама на той час, коли вони мали розпочати як батько віри. Цей період рабства був періодом покарання, зумовленого невдачею Авраама в приношенні, а також періодом, щоб закласти основу для відокремлення від сатани заради Божого нового провидіння.

Було сказано, що Бог мав намір здійснити одночасно весь провидіння, представлене формуванням, ростом і досконалістю, змусивши Авраама принести успішну символічну жертву трьох видів на одному вівтарі. Коли Авраам зазнав невдачі, Боже провидіння було продовжено через нього до Ісаака та Якова, трьох поколінь.

(ii) Принесення Ісаака Авраамом

Після невдачі Авраама в символічному приношенні Бог наказав йому принести свого єдиного сина Ісаака як цілопалення (Бут. 22:2), чим Бог розпочав нове провидіння, щоб через відшкодування відновити невдачу символічного приношення Авраама. Згідно з теорією передвизначення в Принципі, Бог не використовує вдруге людину, яка покликана для певної місії і не виконує своєї частини відповідальності. Як же тоді Бог міг здійснювати Своє провидіння через приношення Ісаака, щоб відновити невдачу Авраама в його символічному приношенні, коли його невдача в символічному приношенні скасувала волю, яка мала бути встановлена через приношення?

По-перше, щодо Божого провидіння для відновлення основи прийняття Месії, провидіння, зосереджене на родині Адама, було першим, тоді як провидіння, зосереджене на родині Ноя, було другим, а те, що зосереджене на родині Авраама, було третім. Число «три» є числом досконалості (пор. Частина II, Розд. 3, Сек. II, 4--381), і оскільки провидіння через Авраама було третім разом для провидіння відновлення основи для прийняття Месії, існувала умова в Принципі для здійснення цього провидіння. Тому Авраам міг відновити всі об'єкти або умови, втрачені символічно, через невдачу в символічному приношенні, принісши свого власного сина як субстанціальне приношення, таким чином встановивши умову відшкодування, набагато більшу за цінністю, ніж попередня умова.

По-друге, як уже зазначалося, становище Авраама під час принесення жертв було становищем Адама. Тоді сатана вторгся у два покоління підряд, осквернивши Адама та його сина Каїна. Природно, що за принципом відновлення через відшкодування провидіння повернення двох поколінь — Авраама та його сина — було можливим на Небесній стороні.

По-третє, Адам не міг приносити жертви безпосередньо перед Богом, але Ной, стоячи на фундаменті серця Авеля, що уможливило успіх у символічному приношенні ступеня формування, коли він був у становищі Адама, міг безпосередньо принести символічне приношення ковчега. У такий спосіб Авраама було покликано як на фундаменті Авеля, який досяг успіху в символічному приношенні ступеня формування, так і Ноя, який досяг успіху в символічному приношенні ступеня росту. На тому рівні він приніс символічну жертву етапу досконалості. Тому, хоча Авраам зазнав невдачі в символічній жертві, Бог міг звеліти йому принести жертву знову на умові історичної основи серця-і-завзяття, оскільки Авель і Ной досягли успіху в символічній жертві.

У той час, коли Авраам приносив Ісака в жертву, він уже встановив умову віри для принесення Ісака в жертву, створивши символічну умову відшкодування для відновлення родини Адама, так само як він зробив це під час свого символічного приношення. Тому Авраам задумав разом зі своєю дружиною Сарою вдавати, що вони перебувають у становищі брата й сестри. Після того як він був позбавлений своєї дружини Авімелехом, царем Герарським, він знову забрав свою дружину від царя. Цього разу Авраам узяв і свою дружину, і рабів, що символізували людство, і багатство, що символізувало всі речі (Бут. 20:1-16).

Як же тоді Авраам приніс Ісака в жертву? Коли Авраам, у послуху Божій заповіді з абсолютною вірою, збирався принести свого єдиного сина Ісака, якого він отримав як благословення, у всепалення, Бог наказав йому не підносити руки на юнака й сказав: «...тепер Я знаю, що ти боїшся Бога...» (Бут. 22:12). Серце Авраама й запал до Божої волі та його рішучість убити свого сина, що постали з його абсолютної віри, послуху й відданості, поставили його в становище, рівнозначне тому, ніби він убив Ісаака; тому він міг відділити сатану від Ісаака. Відповідно, Бог наказав Авраамові не вбивати дитину, бо Ісаак, бувши відділеним від сатани, вже стояв на боці неба. Ми мусимо знати, що коли Бог сказав: «тепер Я знаю», Він наголосив на поєднанні Свого докору за помилку Авраама в символічному приношенні та Своєї радості з приводу його успіху в приношенні Ісаака.

У такий спосіб Божий провидіння відновлення, зосереджене на родині Авраама, мало бути здійснене через Ісаака завдяки успіху Авраама в принесенні Ісаака в жертву. Знадобився триденний період, щоб Авраам приніс свого сина як всепалення на горі Моріа, аби він міг розпочати новий провиденційний курс, відділивши Ісаака від сатани до Небесної сторони. Цей триденний період тривав як період, необхідний для відділення сатани перед початком нового провиденційного курсу. Яків також мав триденний період відокремлення від сатани, перш ніж він розпочав курс відновлення Ханаану на сімейному рівні, вивівши свою сім’ю з Харану (Бут. 31:20-22). Мойсей також мав триденний період відокремлення від сатани, перш ніж він розпочав курс відновлення Ханаану на національному рівні, вивівши ізраїльський народ з Єгипту (Вих. 8:27-29). Ісус також мав триденний період відокремлення від сатани в гробниці, перш ніж розпочати шлях відновлення Ханаану на світовому рівні духовно. Також слід зазначити, що коли ізраїльтяни поверталися до Ханаану, очолювані Ісусом Навином, ковчег заповіту, який ішов перед головним військом, пройшов триденний шлях відокремлення від сатани (Чис. 10:33).

(iii) Положення Ісаака з точки зору Волі та його символічне приношення

Раніше вже докладно обговорювалося, що, незважаючи на невдачу Авраама в його символічному приношенні, у Принципі все ще залишалася умова, яка уможливлювала закладення основи для прийняття Месії з центром на Авраамі. Однак, як було з'ясовано в розділі про «Призначення», ситуація була такою, що Бог не міг повторити Своє провидіння з центром на Авраамі, який не виконав своєї частини відповідальності. Внаслідок цього Бог мав розглядати Авраама в становищі того, хто не зазнав невдачі, хоча він зазнав невдачі у своєму символічному приношенні. Він мав розглядати провидіння відновлення, продовжене після Авраама, у становищі того, що не було продовжене. Для цієї мети Бог наказав Аврааму принести Ісака як цілопалення.

Бог обіцяв Авраамові покликати Свій обраний народ через Ісаака, кажучи:

'...син твій буде твоїм спадкоємцем!' І Він вивів його надвір і сказав: 'Поглянь на небо й полічи зорі, чи зможеш їх полічити.' Тоді Він сказав йому: 'Таким буде потомство твоє.'. (Бут. 15:4-5)

Унаслідок цього вірність Авраама, виявлена його готовністю заколоти сина обітниці за Божою вказівкою, встановила ту саму умову, ніби він убив самого себе, ураженого сатаною через невдачу в його символічному приношенні. Відповідно, те, що Бог зберіг Ісаака живим, означає, що сам Авраам був воскрешений зі свого становища померлого, відокремивши себе від сатани разом з Ісааком. Тому Авраам міг відокремити себе від сатани, який уразив його через невдачу в його символічному приношенні, успішно здійснивши своє приношення Ісаака. Крім того, він міг стати в становищі повної єдності з Ісааком, зосередженій на волі Бога.

У такий спосіб Авраам та Ісаак, які пережили смерть, хоч вони й були двома окремими особами, стали одним тілом, зосередженим на волі Бога. Якби Ісаак досяг успіху в провидінні, то хоч провидіння через Авраама зазнало невдачі й було продовжене до Ісаака, успіх Ісаака міг однаковою мірою бути успіхом самого Авраама, який був одним тілом з Ісааком. Відповідно, незважаючи на те, що провидіння було продовжене від Авраама до Ісаака через невдачу Авраама в його символічному приношенні, воно стало, з погляду волі, таким, ніби Авраам не зазнав невдачі й провидіння не було продовжене.

Ніхто не знає точно, скільки років було Ісаакові на час жертвопринесення. Але з того, що він міг нести дрова для цілопалення (Бут. 22:6) і що він запитав батька, де ягня для цілопалення (Бут. 22:7), видно, що Ісаак був уже достатньо дорослим, аби розуміти значення цієї події. Ми знову ж таки можемо цілком уявити, що Ісаак слухався батька й співдіяв із ним під час цілопалення.

Якби Ісаак, який був достатньо дорослим, щоб розуміти ситуацію, чинив опір готовності батька принести його в жертву всепалення, Бог жодним чином не прийняв би жертвоприношення Ісаака. Вірність Авраама, поєднана з не меншою вірністю Ісаака, зумовила успіх жертвоприношення Ісаака, уможлививши таким чином відділення від сатани.

Отже, зосереджуючись на приношенні, і Авраам, і Ісаак обоє вижили. По-перше, Авраам зміг відновити через відшкодування свою позицію до своєї невдачі в приношенні, відокремивши себе від сатани, який вторгся в нього через його невдачу в символічному приношенні. З цієї позиції він зміг передати свою провіденційну місію Ісааку. По-друге, Ісаак, який успадкував божественну місію від свого батька Авраама, через послух йому в повній відданості волі, таким чином був уможливлений встановити умову віри для принесення символічної жертви пізніше.

У такий спосіб божественна воля була передана від Авраама до Ісаака, і Авраам приніс барана як цілопалення замість Ісаака, як було написано:

І підвів Авраам очі свої, і побачив, аж ось позаду нього баран, що заплутався рогами в чагарнику; і пішов Авраам, і взяв барана, і приніс його як цілопалення замість сина свого. (Бут. 22:13)

Це стало, так би мовити, символічною жертвою, встановленою для того, щоб відновити основу віри з центром на Ісааку. З того факту, що Ісаак ніс в'язку дров для жертви всепалення, можна зробити висновок, що він співпрацював з Авраамом, коли той приносив барана як жертву всепалення. Відповідно, хоча Авраам приніс барана як символічну жертву, результат, з погляду Божої волі, полягав у тому, що Ісаак сам приніс жертву, оскільки він успадкував місію свого батька, ставши з ним одним тілом. У такий спосіб Ісаак відновив через відшкодування основу віри, досягнувши успіху в символічній жертві з позиції заміщення Авраама, після успадкування його місії.

2. ОСНОВА СУБСТАНЦІЇ

Як центральна постать для відновлення основи віри замість Авраама, Ісаак приніс прийнятну символічну жертву з бараном. Таким чином Ісаак зміг закласти основу віри. Щоб встановити основу для прийняття Месії з центром на Ісааку, мала бути виконана основа субстанції на умові відшкодування для усунення гріховної природи. Це мало бути досягнуто через принесення субстанційної жертви з його дітьми Ісавом та Яковом у позиціях Каїна та Авеля.

Якби Авраам не зазнав невдачі в символічному приношенні, то Ісаак та його зведений брат Ізмаїл, замість Авеля та Каїна, мали б встановити умову відшкодування для усунення занепалої природи, яку не спромоглися виконати Каїн та Авель. Через невдачу Авраама Бог, поставивши Ісаака на місце Авраама, а Ісава та Якова на місце Ізмаїла та Ісаака, здійснював провидіння, щоб вони встановили умову відшкодування для усунення занепалої природи. Тому Ісав та Яків, зосереджені на Ісааку, перебувають у становищі Каїна та Авеля, зосереджених на Адамі, і водночас у становищі Сима та Хама, зосереджених на Ної.

Ісааків старший син, Ісав, і другий син, Яків, були символами відповідно першої символічної жертви Авраама, яку захопив сатана, і його другої жертви Ісаака, відокремленої від сатани; вони представляли зло і добро, маючи принести субстанціальні жертви на позиціях, відповідно, Каїна та Авеля. Ісав і Яків боролися, навіть у материнському лоні (Бут. 25:22-23), тому що вони перебували в конфліктних ситуаціях Каїна та Авеля, які були розділені як уособлення, відповідно, зла та добра. Також Бог любив Якова і ненавидів Ісава, коли вони ще були в утробі матері (Рим. 9:11-13), тому що вони уособлювали добро та зло відповідно. Для того щоб Ісав і Яків могли встановити умову відшкодування для усунення гріховної природи через субстанціальні приношення, Яків спочатку мав встановити умову для відновлення через відшкодування становища Авеля, який був центральною фігурою для субстанціального приношення.

Спочатку Яків мав встановити умову перемоги у своїй боротьбі за відновлення права первородства на індивідуальному рівні. Сатана зайняв Божий світ творіння в становищі старшого сина. Бог, перебуваючи в становищі молодшого сина, здійснював Свій провидіння, щоб забрати право первородства у старшого. Ось чому Бог «зненавидів» старшого і полюбив молодшого (Мал. 1:2-3). Тим часом Яків, покликаний ще в утробі матері на місію відновити первородство старшого, мудро взяв первородство від свого старшого брата Ісава за хліб і сочевичну юшку (Бут. 25:34). Бог благословив Ісака благословити Якова, бо той намагався відновити первородство, знаючи його цінність (Бут. 27:27), тоді як Він не благословив Ісава, бо той, навпаки, так мало цінував первородство, що продав його за сочевичну юшку.

По-друге, Яків пішов до Харану і там переміг у своїй боротьбі за відновлення права первородства старшого, зосереджуючись на своїй сім'ї та багатстві, протягом 21 року тяжкої праці, а потім повернувся до Ханаану.

По-третє, Яків відновив панування над ангелом на субстанціальному рівні, перемігши в боротьбі з ним біля броду Яббок, на шляху повернення з Харану до Ханаану, землі, обіцяної Богом.

Яків зрештою став центральною постаттю для субстанційного приношення, відновивши через відшкодування становище Авеля.

У такий спосіб Яків та Ісав встановили позиції Каїна та Авеля в той час, коли Бог прийняв жертву Авеля. Отже, для того, щоб їм встановити умову відшкодування для усунення гріховної природи, Ісав мав любити Якова, встановити його як посередника й коритися йому, перебуваючи в позиції підлеглого йому, таким чином стаючи в позицію примноження добра через успадкування добра від Якова, який отримав благословення від Бога. Тим часом Ісав насправді любив і вітав Якова, коли той повернувся до Ханаану зі своєю Небесною сім'єю та багатством, завершивши 21 рік тяжкої праці в Харані (Бут. 33:4); таким чином, вони могли встановити умову відшкодування для усунення занепалої природи. У такий спосіб вони могли відновити через відшкодування те, чого не змогли досягти Каїн та Авель з Адамової сім'ї та Сим і Хам з Ноєвої сім'ї у субстанційному приношенні.

Отже, через успіх у субстанціальному приношенні Ісава та Якова вертикальний курс історії, який від сім'ї Адама мав на меті відновити через відшкодування основу субстанції, був уперше відновлений через відшкодування на горизонтальній основі в сім'ї Ісаака в провіденційному курсі відновлення, що центрувався на Авраамі.

Біблійне свідчення говорить (Рим. 9:11-13), що Бог зненавидів Ісава, коли він ще був у утробі матері. Однак він міг стати в позицію відновленого Каїна, бо виконав свою частку відповідальності, підкорившись Якову, і зрештою отримав Божу любов. Ми повинні розуміти, що Бог зненавидів Ісава лише тому, що він перебував у позиції Каїна, який був на боці сатани в провіденційному курсі встановлення умов відшкодування.

3. ОСНОВА ДЛЯ ПРИЙНЯТТЯ МЕСІЇ

Основа для прийняття Месії, яку мали закласти в родині Адама, була продовжена через три покоління аж до Авраама, тому що центральні постаті, відповідальні за провидіння відновлення, не виконали своїх частин відповідальності. Однак Божа воля була продовжена до Ісаака через невдачу в символічному приношенні Авраама, який мав виконати цю волю. Основа віри та основа субстанції були встановлені з центром на родині Ісаака, і вперше була встановлена основа для прийняття Месії. Відповідно, Месія мав прийти в той час.

Коли ми розглядаємо речі, зосереджуючись на основі для прийняття Месії, ми повинні спершу знати суспільний фон, необхідний для основи прийняття Месії. Падіння люди повинні спершу встановити основу для прийняття Месії, щоб забезпечити підґрунтя для відновлення світу, встановленого з центром на Сатані, у царство з центром на Месії.

У провидінні відновлення, зосередженому на родині Адама та родині Ноя, не було інших родин, які могли б вторгнутися в родину Божої волі. Тому Месія мав прийти на основі на рівні родини, щоб прийняти Месію, якби ця основа була встановлена в той час. Однак за часів Авраама вже існував народ, сформований падшими людьми, зосереджений на Сатані, який протистояв родині Авраама. Месія не міг прийти безпосередньо на основі на рівні сім'ї, щоб прийняти Месію, хоча вона могла бути встановлена. Вони могли прийняти Месію лише після того, як встановили основу на рівні національного рівня, яка могла б протистояти сатанинському світу.

Тому, навіть якби Авраам досяг успіху як у символічному, так і в субстанціальному приношенні, уможлививши на той час встановлення основи на рівні сім'ї для прийняття Месії, Месія не міг би прийти, якби на встановленій основі нащадки Авраама не розмножилися в землі Ханаанській, сформувавши таким чином основу на національному рівні для прийняття Месії.

Однак Авраам зазнав невдачі в символічному приношенні. Як покарання за це нащадки Ісаака, хоч вони й заклали основу на сімейному рівні для прийняття Месії, мусили покинути свою батьківщину й піти в чужу країну. Вони мали закласти основу на національному рівні для прийняття Месії лише після 400 років тяжкої праці та після повернення до Ханаану.

Хто мав розпочати курс відшкодування, залишений для нащадків Авраама через його невдачу в символічному приношенні? Це був Яків, а не Ісаак. Це тому, що, як було показано, центральна постать, яка мала пройти курси відшкодування, мала бути типу Авеля, бувши центром субстанціального приношення. Тому Авель у родині Адама, Хам у родині Ноя, Ісаак у родині Авраама та Яків у родині Ісаака мали пройти курс відшкодування, представляючи свої відповідні родини.

Яків особливо мав пройти традиційний курс відокремлення від сатани, як зразок, яким пізніше мав іти Ісус, оскільки він був особою типу Авеля, що стояла на основі для прийняття Месії (пор. Частина II, розд. 2, сек. I--286). Сім'я Якова мала розпочати цей курс відшкодування в становищі сім'ї Ісаака, бо вони мали виконати мету провидіння відновлення з центром на Авраамі. Щоб зробити це, родина Якова мала нести гріх Авраама через 400-річний курс відшкодування. У родині Ісаака Яків, у становищі Авеля, пройшов цей курс відшкодування; тому в родині Якова Йосип, син Рахілі (дружини Якова на Божому боці), мав утвердити становище Авеля, пішовши до Єгипту першим і там пройшовши курс відшкодування.

Тому Йосипа продали його брати і привезли до Єгипту. Після того як він став прем'єр-міністром Єгипту у віці 30 років, те, чого його навчили з неба в дитячому сні, справдилося (Бут. 37:5-11), коли зведені брати Йосипа, інші сини Якова з сатанинського боку, підкорилися йому. Так вони пройшли шлях спочатку входження до Єгипту з боку дітей, а згодом його батьки були проведені тим самим шляхом. У такий спосіб сім'я Якова розпочала шлях відшкодування, щоб згодом прийняти Месію на національному рівні.

У такий спосіб провидіння, зосереджене на Ісааку, було продовжено до провіденційного шляху, зосередженого на Якові. Яків, який узяв на себе гріх Авраама, розпочав шлях відшкодування, щоб виконати волю Ісаака на національному рівні. Тому Авраам, Ісаак і Яків були всі одним тілом, хоч і відрізнялися як особистості, так само як Авраам та Ісаак були одним тілом, якщо дивитися з погляду значення волі. Відповідно, успіх Якова означав успіх Ісаака, а успіх Ісаака означав успіх Авраама. Тому провидіння відновлення, зосереджене на Авраамі, хоч воно й було продовжене на Ісаака, а потім на Якова, є тим самим, ніби воно здійснилося в одному поколінні без жодного продовження, коли дивитися з погляду значення Божої волі. Біблійний уривок, у якому Бог сказав: «Я Бог твого батька, Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова» (Вих. 3:6) говорить нам, що ці троє, хоч і три різні покоління, є такими самими, як одне покоління, якщо дивитися з погляду значення Божої волі, оскільки всі вони є нашими предками, які спільними зусиллями здійснили одну Божу мету.

Насправді, Бог мав намір здійснити провидіння відновлення, спочатку допустивши, щоб родина Якова зазнала 400 років рабства в Єгипті, сатанинському світі, а потім обравши їх як обраний народ і повернувши їх назад до Ханаану, як Він обіцяв у Своєму благословенні Авраамові. Тоді Бог мав намір, щоб вони заклали основу на національному рівні для прийняття Месії, і зрештою Він послав би Месію на цій основі.

Отже, основа, щоб прийняти Месію, утверджена зосереджено на родині Ісаака, стала підґрунтям для початку курсу відшкодування для встановлення основи на національному рівні, щоб прийняти Месію. Відповідно, 2000-річний період від Адама до Авраама був тим, протягом якого вони утвердили підґрунтя, щоб розпочати встановлення основи на національному рівні, щоб прийняти Месію в наступну епоху.

Яків, який узяв на себе провидіння відшкодування, що виникло внаслідок невдачі Авраама в символічному приношенні, досяг успіху в боротьбі на індивідуальному рівні, відібравши первородство в Ісава, використовуючи свою мудрість заради небесної волі; і він знову досяг успіху в 21-річній боротьбі за відібрання первородства на сімейному рівні від брата своєї матері, Лавана, у Харані, сатанинському світі. Повертаючись з Харана до Ханаану, Яків переміг у боротьбі з ангелом і здобув ім'я "Ізраїль", встановивши умову відшкодування для відновлення панування над ангелом уперше, як пала людина, від часу падіння перших людських предків. Таким чином він зміг закласти основу для формування обраного народу.

Яків повернувся до Ханаану через такий курс, і після цього встановив умову відшкодування, щоб усунути занепалу природу. Тому Яків успішно встановив зразок підкорення Сатани. Мойсей і Ісус також мали пройти цей типовий курс, і ізраїльтяни, як ціле, також мали пройти його. Тому історія ізраїльського народу є історичним звітом про цей типовий курс, у якому вони підкорили Сатану на національному рівні. Це причина, чому історія ізраїльського народу є центральним фокусом провіденційної історії відновлення.

4. УРОКИ, ВИНЕСЕНІ З ШЛЯХУ АВРААМА

Провидіння відновлення, центроване на Авраамі, показує нам насамперед, яким було Боже передвизначення Його волі. Провидіння відновлення не може бути здійснене самою лише Божою силою, але воно має бути здійснене спільною дією людини з Богом. Відповідно, Бог не міг здійснити Свою волю через Авраама, хоча Він і покликав Авраама, щоб виконати мету провидіння відновлення, тому що Авраам не виконав своєї власної частини відповідальності.

По-друге, воно показує нам, яким було Боже передвизначення для людини. Бог передвизначив Авраама бути батьком віри, але коли він не зміг виконати свою власну частку відповідальності, його місію було передано Ісааку, а потім Якову.

По-третє, це показує нам, що провидіння відновлення неминуче мусить бути продовжене, коли людина не виконує своєї власної частки відповідальності, і водночас має бути встановлена більша умова відшкодування, щоб відновити невдачу. У випадку Авраама волю належало здійснити через принесення в жертву тварин; але через його помилку її належало здійснити лише через принесення в жертву його улюбленого сина Ісаака.

По-четверте, воно показує нам через розтинання жертв, що ми також повинні розділити себе як жертву, представляючи добро і зло. Релігійне життя — це те, в якому людина ставить себе на позицію жертви і приносить себе як прийнятну жертву Богові, розділяючи себе навпіл, що представляє відокремлення добра від зла. Тому, якщо ми не відокремимо таким чином добро від зла в собі, зосереджуючись на Божій волі, створюється умова для вторгнення сатани.