БОЖЕСТВЕННИЙ ПРИНЦИП
ЧАСТИНА I
РОЗДІЛ 4

ПРИШЕСТЯ МЕСІЇ

Месія повинен прийти, щоб мета Божого провидіння спасіння була здійснена. Людина потребує спасіння через людське гріхопадіння. Тому ми повинні зрозуміти питання, що стосуються людського гріхопадіння, щоб розв'язати проблеми спасіння. "Гріхопадіння" означає, що Божа мета творіння залишилася нездійсненою, отже, ми повинні спершу з'ясувати мету творіння, перш ніж обговорювати питання, що стосуються людського гріхопадіння.

Мета Божого творіння мала здійснитися через встановлення Царства Небесного на землі. Через гріхопадіння людини замість Царства Небесного на землі постало земне пекло. Відтоді Бог продовжував Свій промисел, щоб відновити Царство Небесне на землі. Отже, мета людських зусиль — відновити Царство Небесне на землі. Ці питання вже були докладно розглянуті (пор. Частина I, розд. 3, розд. I-II--100).

РОЗДІЛ I - ПРОВИДІННЯ СПАСІННЯ ЧЕРЕЗ ХРЕСТ

1. МЕТА ПРИХОДУ ІСУСА ЯК МЕСІЇ

Мета приходу Ісуса як Месії полягала у виконанні провидіння відновлення; його прихід був насамперед для спасіння занепалих людей. Отже, Царство Небесне на землі мало бути встановлене Ісусом. Ми можемо побачити це навіть з того, що Ісус сказав своїм учням: «Тож будьте досконалі, як досконалий Отець ваш небесний». (Матв. 5:48). Згідно з принципом створення, людина, яка здійснила мету створення, стає одним тілом з Богом, володіє божественністю і не може чинити гріхів. Така людина, з точки зору мети створення, є досконалою, як досконалий Небесний Батько. Тому слова Ісуса до його учнів означали, що вони мають стати громадянами Небесного Царства, після того як були відновлені як люди, що здійснили мету створення.

Отже, Ісус прийшов, щоб встановити Царство Небесне на землі, відновивши падших людей як громадян Небесного Царства. З цієї причини Він сказав Своїм учням молитися, щоб Божа воля здійснилася на землі, як і на небі (Мт. 6:10). Він також закликав людей до покаяння, бо Царство Небесне наблизилося (Мт. 4:17). З тієї ж причини Іван Хреститель, який прийшов приготувати дорогу Господу, також звіщав про наближення Царства Небесного (Мт. 3:2).

Якою ж тоді була б людина, яка стала досконалою, як досконалий небесний Отець, відновивши себе як людину, в якій здійснено мету творіння? Така людина стала б одним тілом з Богом, невіддільною від Нього, живучи згідно з Божою волею. Відчуваючи саме те, що відчуває Бог, вона мала б божественність. Ця людина не потребує викуплення чи спасителя, як не потребує й життя молитви та віри, потрібних занепалим людям, бо вона без первородного гріха. Така людина, сама будучи без первородного гріха, приходить, щоб множити дітей добра без первородного гріха; отже, її діти не потребують спасителя для викуплення своїх гріхів.

2. ЧИ БУВ ПРОВИД СПАСІННЯ ЗДІЙСНЕНИЙ ЧЕРЕЗ ВІДКУПЛЕННЯ ХРЕСТОМ?

Відколи почалася людська історія, не було жодної людини, якою б побожною святою вона не була, яка жила б у повній єдності з Богом. Жодна людина не відчула Божого власного серця й почуття, чи не володіла тією самою божественністю. Отже, ще не було святого, який не потребував би викуплення від гріха та життя молитви й віри. Навіть така побожна людина, як Павло, була змушена вести життя віри та слізних молитов (Рим. 7:18-25). Усі батьки, якими б побожними вони не були, не можуть народити дитину без гріха, яка могла б увійти до Царства Небесного без викуплення спасителем. З цього ми бачимо, що батьки все ще передають первородний гріх своїм дітям.

Чого нас навчає реальність життя у вірі християнина? Вона прямо говорить нам, що викуплення через хрест не може повністю ліквідувати наш первородний гріх, і що воно залишає людську первісну природу ще не повністю відновленою. Ісус обіцяв, що прийде Господь, бо Ісус знав, що не міг виконати мету свого пришестя як Месія через викуплення хрестом. Христос мав прийти знову, щоб досконало виконати волю Божу, оскільки Боже призначення відновити Царство Небесне на землі було абсолютним і незмінним.

Чи його жертва на хресті тоді була марною? Аж ніяк (Ів. 3:16). Якби це було так, християнська історія не могла б існувати. Ми ніколи не можемо заперечити велич благодаті викуплення через хрест. Тому правда, що наша віра в хрест може принести викуплення. Так само правда, що викуплення через хрест не змогло усунути наш первородний гріх і відновити нас як людей первісної природи, які не можуть чинити гріха; отже, воно не змогло встановити Царство Небесне на землі.

Тоді постає питання про межі спасіння через хрест. Віра сучасних інтелектуалів не може бути спрямована, якщо ми не зможемо розв'язати цю проблему.

3. РОЗП'ЯТТЯ ІСУСА

Спершу розгляньмо розп'яття Ісуса з погляду слів і вчинків учнів, записаних у Біблії. Серед учнів щодо смерті Ісуса панувало одне очевидне почуття. Вони були засмучені та принижені смертю Ісуса. Вони обурювалися невіглаством і невір'ям людей, які спричинили розп'яття Ісуса (Дії 7:51-53). Відтоді християни зазвичай плекали те саме почуття, що й учні часів Ісуса. Якби смерть Ісуса була природним наслідком Божого приречення, не було б жодної причини учням засуджувати її, хоча їм, можливо, і судилося б сумувати за його смертю. З цього ми можемо встановити, що те, що Ісус мав стати на шлях смерті, було несправедливим і незаслуженим.

Далі дослідімо докладніше з погляду Божого провидіння, чи розп'яття Ісуса було природним наслідком Божого передвизначення. Бог покликав обраний народ Ізраїлю, нащадків Авраама; Він вирощував і захищав їх, а часом вів їх через випробування й труднощі. Він утішав їх, посилаючи пророків, які обіцяли, що в майбутньому Він пошле їм Месію. Він спонукав народ зводити скинії та храми на приготування до приходу Месії. Він послав мудреців зі Сходу, а також Симона, Анну, Івана Хрестителя та інших, щоб вони широко засвідчили про народження й появу Месії.

Особливо щодо народження Івана Хрестителя, усі юдеї знали, що ангел з'явився, аби засвідчити його зачаття (Луки 1:13); і знамення, які відбулися під час його народження, схвилювали всю Юдею в очікуванні (Луки 1:63-66). Крім того, його аскетичні практики в пустелі були настільки вражаючими, що юдейський народ запитував у своїх серцях, чи не був він часом Христом (Луки 3:15). Зайве казати, що Бог послав таку велику людину, як Іван Хреститель, щоб засвідчити про Ісуса як Месію, аби єврейський народ увірував в Ісуса. Оскільки Божа воля полягала в тому, щоб ізраїльтяни увірували, що Ісус є Месією, ізраїльтяни, які мали жити згідно з Божою волею, повинні були увірувати в нього як Месію. Якби вони повірили в Ісуса як Месію згідно з Божою волею, то як могли б вони розіп'яти його, після того як чекали на нього так довго? Саме тому, що всупереч Божій волі вони не повірили, що Ісус був Месією, ізраїльтяни розіп'яли його. Тож ми повинні усвідомити, що Ісус прийшов не для того, щоб померти на хресті.

Далі дослідімо докладніше, за словами й ділами самого Ісуса, чи справді його розп'яття було засобом здійснити всю мету його приходу як Месії. Як чітко зазначає Біблія, Ісус і словом, і ділом висловлював своє бажання, щоб люди вірили, що він Месія. Коли люди запитали його, що вони мають робити, щоб чинити діла Божі, Ісус відповів їм: «Оце діло Боже, щоб ви вірили в Того, Кого Він послав» (Ів. 6:29).

Ісус сумував через зраду єврейського народу; і, не знайшовши до кого звернутися, він плакав над містом Єрусалимом і навіть прокляв місто, щоб воно було зруйноване так цілковито, що не залишиться каменя на камені, не кажучи вже про ізраїльтян, обраний народ, який Бог вів у любові та турботі протягом 2000 років. Ісус ясно вказав на їхнє невігластво, кажучи: «...ти не знав часу відвідання твого» (Луки 19:44).

Ісус журився через невір'я та впертість людей, кажучи:

О Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків і каменуєш тих, хто посланий до тебе! Скільки разів Я хотів зібрати твоїх дітей, як квочка збирає своїх курчат під крила, але ви не захотіли! (Мт. 23:37)

Ісус докоряв їм за їхнє невігластво, яке заважало їм вірити в нього, хоч вони й читали Писання, які свідчили про нього, і він сказав у великій скорботі:

Ви досліджуєте Писання, бо думаєте, що в них маєте вічне життя; а вони свідчать про Мене; та ви не хочете прийти до Мене, щоб мати життя. (Іван 5:39-40)

Знову ж таки, Він сказав зі смутком: «Я прийшов в ім'я Мого Отця, і ви не приймаєте Мене», і далі сказав: «Якби ви вірили Мойсеєві, то вірили б і Мені, бо він писав про Мене». (Івана 5:43-46).

Ісус чинив багато чудес і знамень у надії, що зможе відновити віру людей. Однак вони засудили його як одержимого Вельзевулом, коли побачили дивовижні діла, які Ісус чинив. Бачачи цю болісну ситуацію, Ісус сказав: «...коли ви не вірите мені, то вірте ділам, щоб ви могли знати й зрозуміти, що Отець у мені, а я в Отці». (Івана 10:38). Згодом, в гніві він навіть прокляв їх, пророкуючи їм страждання (Мт. 23:13-36). Сам Ісус своїми словами й ділами намагався спонукати їх увірувати в нього, бо такою була Божа воля. Якби юдейський народ увірував, що він — Месія, як того хотіли і Бог, і Ісус, чи розіп'яли б вони його?

З наведеного вище ми можемо побачити, що розп'яття Ісуса було результатом невігластва та невір'я єврейського народу, а не Божим приреченням, щоб Ісус, прийшовши як Месія, здійснив усю мету свого приходу. У Першому посланні до Коринтян 2:8 сказано: «Ніхто з володарів цього віку не зрозумів цього; бо якби вони зрозуміли, то не розп'яли б Господа слави». Цього має бути достатньо як доказу.

Якби розп'яття Ісуса спочатку було Божим приреченням, як міг він молитися навіть тричі, щоб чаша смерті минула його? (Матв. 26:39). Насправді він молився так відчайдушно, бо добре знав, що історія страждань продовжиться аж до часу Другого пришестя, якщо невіра людей перешкодить здійсненню Царства Небесного на землі, яке Бог намагався встановити.

У Івана 3:14 ми читаємо: «Як Мойсей підніс змія в пустелі, так мусить бути піднесений і Син Людський». Коли ізраїльтяни йшли з Єгипту до землі Ханаанської, вони не повірили Мойсеєві, і тоді з'явилися вогняні змії та почали вбивати людей; тоді Бог звелів підняти мідного змія на жердині, і ті, хто дивився на нього, виживали. Подібно до цього, через невіру єврейського народу в Ісуса всі були приречені на пекло; і Ісус, передбачаючи, що після його розп'яття як «мідного змія» врятуються лише ті, хто дивитиметься на нього й віритиме в нього, сказав це з глибоко скорботним серцем.

Ще один спосіб, у який ми можемо знати, що Ісуса розіп’яли через невіру людей, випливає з того факту, як передрік Ісус, що обраний народ Ізраїлю занепав після його смерті (Луки 19:44).

Ісая 9:6-7 говорить:

Бо нам народжується дитя, нам дається син; і влада буде на його плечі, і його ім'я буде називатися 'Чудесний Порадник, Могутній Бог, Вічний Отець, Князь Миру'. Збільшенню його влади та миру не буде кінця, на троні Давида і над його царством, щоб утвердити його і підтримувати його справедливістю та праведністю від цього часу і навіки. Ревність Господа Саваота це зробить.

Це пророцтво про те, що Ісус прийде на престол Давида і встановить царство, яке повік не загине навіки. Тому ангел з'явився Марії в час, коли вона зачала Ісуса, і сказав:

І ось, ти зачнеш у своєму лоні й народиш сина, і назвеш Його ім’ям Ісус. Він буде великий, і буде названий Сином Всевишнього; і Господь Бог дасть Йому престол Його батька Давида, і Він царюватиме над домом Якова повіки; і Його царству не буде кінця. (Луки 1:31-33)

З цих уривків ми можемо ясно побачити, що Бог покликав ізраїльтян, обраний народ, і вів їх через страждання та труднощі протягом 2000 років, щоб встановити вічне Царство Боже на землі, пославши Ісуса як Месію. Ісус прийшов як Месія; але через невіру та переслідування з боку людей він був розіп'ятий. Відтоді євреї втратили свою кваліфікацію як обраний народ і були розсіяні, зазнаючи переслідувань до сьогоднішнього дня.

4. МЕЖА СПАСІННЯ ЧЕРЕЗ ВІДКУПЛЕННЯ ХРЕСТОМ І МЕТА ДРУГОГО ПРИШЕСТЯ ГОСПОДА

Якби Ісуса не розіп’яли, що б сталося? Він здійснив би провидіння спасіння як духовно, так і фізично. Він встановив би Царство Небесне на землі, яке тривало б вічно, як це виражено в пророцтві Ісаї (Іс. 9:6-7), у настанові ангела, що з’явився Марії (Лк. 1:31-33), і у власних словах Ісуса, які сповіщали про наближення Царства Небесного (Мт. 4:17).

Спочатку Бог створив тіло людини із землі, а потім Він вдихнув у його ніздрі подих життя і зробив його живою душею (Бут. 2:7). Людина була створена так, щоб мати і дух, і тіло; її падіння також сталося і духовно, і фізично. Природно, що спасіння повинно охоплювати і дух, і тіло.

Оскільки метою приходу Ісуса як Месії було здійснити провидіння відновлення, він мав виконати спасіння як духа, так і тіла. Вірити в Ісуса означає стати з ним одним тілом; тому Ісус уподібнив себе до справжньої виноградної лози, а своїх послідовників — до її гілок (Ів. 15:5). Він сказав: «...ви знатимете, що Я в Моєму Отці, а ви в Мені, і Я у вас» (Ів. 14:20). Ісус сказав це тому, що, прийшовши в тілі, він хотів спасти падших людей як духовно, так і фізично. Якби вони стали одним із ним і духом, і тілом, увірувавши в нього, падші люди могли б бути спасенні як духовно, так і фізично. Через те що єврейський народ не увірував в Ісуса і віддав його на розп'яття, його тіло було захоплене сатаною, і його вбили. Тому, навіть коли християни вірять і стають одним тілом із Ісусом, чиє тіло було захоплене сатаною, їхні тіла все ще залишаються підвладними вторгненню сатани.

Однак у такий спосіб, яким би побожним не був віруючий, він не може здійснити фізичного спасіння лише через відкуплення розп'яттям Ісуса. Оскільки первородний гріх, переданий по прямій лінії від Адама, не був ліквідований, будь-який святий, яким би побожним він не був, усе ще має первородний гріх і не може не народжувати дітей первородного гріха. Щоб запобігти умові сатанинського вторгнення, яке постійно приходить через плоть внаслідок первородного гріха, ми маємо мучити й заперечувати свою плоть, аби жити релігійним життям. Ми повинні постійно молитися (1 Сол. 5:17), щоб запобігти умові сатанинського вторгнення, яке приходить через первородний гріх, що не був знищений навіть через викуплення хрестом.

Ісус не міг здійснити мету провидіння фізичного спасіння, оскільки його тіло було захоплене сатаною. Однак він міг закласти основу для духовного спасіння, сформувавши переможний фундамент для воскресіння через відкуплення кров'ю хреста. Тому всі святі від воскресіння Ісуса до сьогоднішнього дня користувалися лише благом провидіння духовного спасіння. Спасіння через відкуплення хрестом є лише духовним. Навіть у побожних віруючих первородний гріх залишається в тілі й безперервно передається з покоління в покоління. Тому чим побожнішим стає святий у своїй вірі, тим суворішою стає його боротьба проти гріха. Отже, Христос мусить прийти знову на землю, щоб здійснити мету провидіння фізичного, а також духовного спасіння, спокутувавши первородний гріх, який не було ліквідовано навіть через хрест.

Як уже згадувалося раніше, навіть святі, викуплені хрестом, мусили продовжувати боротьбу проти первородного гріха. Ось чому навіть Павло, який був осередком віри серед учнів, жалкував через свою неспроможність перешкодити гріху вторгатися в його тіло, кажучи: «...Отже, я сам розумом служу Законові Божому, а тілом — законові гріха» (Рим. 7:22-25). Він сказав це, щоб висловити радість від здійснення духовного спасіння, а також щоб висловити жаль через неспроможність досягти фізичного спасіння. Знову ж таки, в 1 Івана 1:8-10 Іван зізнався, кажучи:

Якщо ми говоримо, що не маємо гріха, то обманюємо самих себе, і правди немає в нас... Якщо ми говоримо, що не згрішили, то робимо Його брехуном, і слова Його немає в нас.

Отже, ми, хто може отримати спасіння через розп'яття Ісуса, не можемо уникнути того, щоб бути грішниками, оскільки первородний гріх усе ще діє в нас.

5. ДВА ВИДИ ПРОРОЦТВ ЩОДО ХРЕСТА

Якою ж тоді має бути причина того, що в Ісаї 53 пророковано страждання Ісуса на хресті, якщо його розп'яття не було наслідком Божого приречення? Досі багато людей думали, що біблійні пророцтва про Ісуса передвіщали лише його страждання. Коли ми читаємо Біблію наново зі знанням Принципу, ми можемо зрозуміти, що, як пророкував пророк Ісая в добу Старого Заповіту (Іс. 9, 11, 60), і як ангел Божий пророкував Марії, Ісус мав стати царем юдеїв за свого життя і встановити на землі вічне царство, якому "не буде кінця" (Лк. 1:31-33). Тож дослідімо, чому було два роди пророцтв.

Бог створив людину так, щоб вона могла досягти досконалості лише через виконання своєї частки відповідальності (пор. Частина I, розд. 1, секц. V, 2.2--55). Однак насправді перші людські предки впали, не виконавши своєї частки відповідальності. Отже, людина могла або виконати свою частку відповідальності згідно з волею Бога, або, навпаки, не виконати її всупереч волі Бога.

Щоб навести приклад із Біблії, не їсти плоду дерева пізнання добра і зла було часткою відповідальності людини. Адам міг удосконалити себе, слухаючись Божої заповіді не їсти плоду; з іншого боку, він міг померти, з'ївши плід, як насправді й сталося. Бог дав Десять заповідей людям старозавітної доби як умову відповідальності людини в провидінні спасіння. Отже, людина могла бути врятована, дотримуючись Заповідей, або загинути, не дотримуючись їх. Часткою відповідальності ізраїльтян було слухатися наказу Мойсея на їхньому шляху з Єгипту до благословенної землі Ханаану. Вони могли увійти до благословенної землі Ханаану, слухаючись наказу Мойсея, або не увійти до неї, не слухаючись його наказу. Насправді, Бог бажав, щоб Мойсей повів ізраїльтян до благословенної землі Ханаану (Вих. 3:8) і наказав йому зробити це; але через їхнє невірство люди загинули в пустелі, і лише їхні нащадки досягли мети.

Отже, людина має власну відповідальність, яку повинна виконати, і вона може виконати її згідно з Божою волею або не виконати її всупереч Його волі, внаслідок чого здійсниться лише одна з двох можливостей. Тому Бог неминуче мав дати два види пророцтва щодо здійснення Своєї волі.

Було Божою часткою відповідальності послати Месію, але вірити в нього було відповідальністю людини. Тому єврейський народ міг або вірити в Месію згідно з Божою волею, або не вірити в нього, всупереч Його волі. Тому Бог мав дати два види пророцтва, таким чином передбачивши два можливі результати, залежно від того, чи людина досягне успіху, чи зазнає невдачі у виконанні своєї відповідальності. Бог пророкував як про те, що могло статися, якби єврейський народ не повірив у Месію, як написано в Ісаї 53, так і про те, що сталося б, якби вони виконали Його волю у славі, повіривши в Месію та служачи Йому, як записано в Ісаї 9, 11 і 60, та Луки 1:30. Однак через невір'я народу Ісус помер на хресті, і пророцтво Ісаї 53 здійснилося, залишивши інші пророцтва для виконання після Другого пришестя Господа.

6. БІБЛІЙНІ ВІРШІ, НАПИСАНІ ТАК, НІБИ РОЗП'ЯТТЯ ІСУСА БУЛО НЕМИНУЧИМ

У Біблії ми знаходимо багато віршів, написаних так, ніби страждання Ісуса через розп'яття були неминучими. Одним із показових прикладів цього є те, що Ісус докорив Петрові, який намагався відмовити його, коли він пророкував про свої страждання на хресті, і сказав: «Відійди від мене, сатано!» (Мт. 16:23). Інакше як міг би Ісус докорити Петрові так гірко? Насправді ж, Ісус тоді вирішив узяти хрест як умову відшкодування, щоб заплатити за здійснення навіть духовного спасіння людини, коли виявив, що не може здійснити провидіння як духовного, так і фізичного спасіння (Луки 9:31). У тій ситуації те, що Петро відмовляв Його йти дорогою хреста, було перешкодою для провидіння духовного спасіння через хрест; тому Він докорив Петрові.

Далі, коли Ісус вимовив свої останні слова на хресті, кажучи: «Звершилося» (Івана 19:30), він не мав на увазі, що вся мета провидіння спасіння була досягнута через хрест. Знаючи, що невіра людей на той момент була незмінною, Ісус обрав шлях хреста, щоб закласти основу провидіння духовного спасіння, залишивши провидіння фізичного спасіння до часу Другого Пришестя. Тому словами «звершилося» Ісус мав на увазі, що він завершив закладення основи для провидіння духовного спасіння через хрест, яке було другорядним провидінням спасіння.

Щоб мати правильну віру, ми повинні спершу встановити безпосередній зв'язок із Богом у дусі через палку молитву, а потім зрозуміти істину через правильне читання Біблії. Саме тому Ісус сказав нам поклонятися Богові в дусі та істині (Ів. 4:24).

Від часів Ісуса й до сьогодні всі християни вважали, що Ісус прийшов у світ, щоб померти. Це тому, що вони не знали основної мети приходу Ісуса як Месії та плекали хибну думку, ніби духовне спасіння було єдиною місією, для якої Ісус прийшов у світ. Ісус прийшов, щоб здійснити волю Бога за Свого життя, але мусив померти неохочею смертю через невіру людей. Спочатку на землі повинна з'явитися наречена, яка може полегшити принижене й скорботне серце Ісуса, перш ніж Христос як наречений зможе прийти знову — цього разу, щоб завершити свою місію разом зі своєю нареченою. Ісус сказав: «Але коли прийде Син людський, чи знайде Він віру на землі?» (Луки 18:8) — у наріканні на можливе невігластво людей, яке Він міг передбачити.

Ми з'ясували той факт, що Ісус прийшов не для того, щоб померти, але якщо ми запитаємо Ісуса безпосередньо через духовне спілкування, ми зможемо побачити цей факт ще ясніше. Коли безпосередній контакт неможливий, ми повинні шукати свідчення когось із таким даром, щоб мати ту віру, яка дасть нам право бути "нареченою", щоб прийняти Месію.

РОЗДІЛ II - ДРУГЕ ПРИШЕСТЯ ІЛЛІ ТА ІВАНА ХРЕСТИТЕЛЯ

Пророк Малахія передрік, що Ілля прийде знову (Мал. 4:5), і Ісус засвідчив, що Іван Хреститель був не ким іншим, як другим пришестям Іллі (Мт. 11:14, 17:13). Однак сам Іван Хреститель, як і єврейський народ загалом, не знали того факту, що Іван був другим пришестям Іллі (Ів. 1:21). Сумнів Івана щодо Ісуса (Мт. 11:3), а згодом і невіра народу, зрештою змусили Ісуса стати на шлях хресної смерті.

1. ТЕНДЕНЦІЯ ЮДЕЙСЬКОЇ ДУМКИ ЩОДО ДРУГОГО ПРИШЕСТЯ ІЛЛІ

У період Об’єднаного Царства «ідеал храму» був захоплений сатаною через розбещеність царя Соломона.

Бог вдруге встановив ідеал храму. Щоб підготувати людей прийняти Месію як субстанціальний храм, Він працював над відокремленням від сатани, пославши їм чотирьох великих пророків і дванадцятьох малих пророків. Саме для того, щоб зупинити сатану від перешкоджання здійсненню цього ідеалу, Бог звелів Своєму народові знищити бога Ваала, пославши Свого особливого пророка Іллю та змусивши його боротися проти пророків Ваала на горі Кармел. Однак Ілля вознісся на небо, не виконавши повністю своєї божественної місії (II Царів 2:11), і влада сатани знову стала нестримною.

Тому, щоб ідеал субстанційного храму, Ісус, міг бути реалізований, спершу мала бути провіденція, щоб інший пророк прийшов на зміну Іллі та виконав місію відокремлення сатани, яку він залишив невиконаною на землі. Через цю провіденційну необхідність пророк Малахія передрік друге пришестя Іллі (Мал. 4:5).

Палке сподівання єврейського народу, який вірив у ці пророцтва, було, звісно, приходом Месії. Але ми повинні знати, що вони, тим не менш, прагнули другого приходу Іллі. Це тому, що Бог ясно обіцяв народові через пророка Малахію, що пошле пророка Іллю перед приходом Месії, щоб той приготував дорогу Господу (Мал. 4:5). Тим часом пророк Ілля вознісся на небо майже за 900 років до народження Ісуса (2 Царів 2:11), і нам відомий випадок, коли він з'явився учням Ісуса в дусі (Луки 9:31). Юдейський народ вірив, що Ілля, перебуваючи на небі, прийде з неба так само, як він вознісся на небо. Отже, єврейський народ того часу чекав, що Ілля прийде знову, дивлячись у небо з надією, що Ілля з'явиться на хмарах.

Однак на той час, коли з’явився Ісус, називаючи себе Месією, ще не було жодного поголосу про прихід Іллі, як пророкував Малахія; тому у Єрусалимі виникло велике замішання. Отже, учні зіткнулися з аргументом проти того, що Ісус є Месією (Матв. 17:10): якщо Ісус — це він, то де ж Ілля, який мав прийти перед ним? (Мал. 4:5). Учні, не знаючи, як відповісти, запитали Ісуса напряму; і він відповів, що Іван Хреститель був не ким іншим, як самим Ілією, якого вони чекали (Матв. 11:14, 17:13). Учні Ісуса, які вірили, що він Месія, могли беззаперечно вірити свідченню Ісуса, що Іван Хреститель був Ілією. Але як міг єврейський народ прийняти це, коли вони не знали, ким був Ісус? Сам Ісус, знаючи, що вони не легко повірять його свідченню, сказав: «Коли хочете прийняти, він є Ілля, що має прийти» (Матв. 11:14). Юдейський народ не міг повірити Ісусовому свідченню, що Іван Хреститель був Іллею, бо воно прозвучало після того, як Іван сам ясно заперечив цей факт (Ів. 1:21).

2. ШЛЯХ ЄВРЕЙСЬКОГО НАРОДУ

Ісус сказав, що Іван Хреститель був не ким іншим, як Ілією, якого єврейський народ чекав так довго (Матв. 11:14), тоді як, навпаки, сам Іван Хреститель уже заперечував цей факт. То чиїм словам вони мали вірити й за ким іти? Це залежало від того, хто з двох видавався людям того часу більш достовірним.

Розгляньмо ж, як Ісус постав перед юдейським народом з їхньої власної точки зору. Ісус був молодим чоловіком із невеликою формальною освітою. Він народився й виріс у бідному й скромному домі теслі. Цей молодий чоловік з'явився невідомим, називаючи себе Господом суботи, і все ж порушив суботу, яку юдеї суворо дотримувалися (Матв. 12:1-8). Тому Ісус став відомий як той, хто хотів скасувати Закон, який був символом спасіння для юдеїв (Матв. 5:17). Тому Ісус зазнавав переслідувань з боку юдейських провідників і мусив зібрати рибалок, щоб вони стали його учнями. Він став другом митників, блудниць і грішників, їв і пив з ними (Матв. 11:19). Більше того, Ісус проголосив, що митники й блудниці увійдуть до Царства Небесного раніше за юдейських провідників. (Матв. 21:31).

Одного разу жінка, плачучи, почала змочувати ноги Ісуса своїми сльозами, витирати їх своїм волоссям, цілувати їх і помазувати їх посудиною дорогоцінного мира (Луки 7:37-38). Така поведінка була б неприйнятною навіть у сучасному суспільстві, а тим більше неприйнятною вона була б у межах суворої етики єврейського суспільства, в якому жінку, що чинила перелюб, могли забити камінням до смерті. Тим не менш, Ісус не лише прийняв це, але й докорив своїм учням, які дорікнули жінці; більше того, він також похвалив її (Луки 7:44-50, Матв. 26:7-13).

Більше того, Ісус поставив себе на один рівень із Богом (Ів. 14:9) і сказав, що ніхто не може увійти до Царства Небесного, крім як через нього (Ів. 14:6). Він навіть сказав, що люди повинні любити його більше, ніж своїх батьків, братів, чоловіка чи дружину та своїх дітей (Мт. 10:37, Лк. 14:26).

Через ставлення, яке, здавалося, передавали слова й дії Ісуса, юдейські провідники глузували з нього й звинувачували його в тому, що він Вельзевул, князь демонів (Матв. 12:24). З усього цього ми можемо зробити висновок, що Ісуса не прийняли юдеї того часу.

Далі дослідімо, як Іван Хреститель постав перед юдейським народом. Іван народився у знатній родині як син Захарії, первосвященника (Луки 1:13). Його народження надзвичайно здивувало все місто через чудеса й знамення, що супроводжували його зачаття. Його батько, кадячи в святилищі, побачив ангела Господнього, який сповістив, що його дружина зачне сина. Коли Захарія не повірив словам ангела, він онімів, і мовлення повернулося до нього лише після народження дитини (Луки 1:9-66). Більше того, Іван вів яскраве життя віри та дисципліни, живучи в пустелі на саранових та дикому меді, і він здавався єврейському народові настільки гідним захоплення, що навіть первосвященики, як і люди загалом, питали його, чи він не Месія (Луки 3:15, Івана 1:20).

Беручи до уваги вищесказане, коли ми порівнюємо Ісуса та Івана Хрестителя з погляду єврейського народу, чиїм словам вони були б більш схильні повірити? Було цілком природно, що вони повірили словам Івана Хрестителя. Отже, вони мали повірити словам Івана, коли він заперечував, що є Ілією, більше, ніж вони повірили свідченню Ісуса про те, що Іван Хреститель був Ілією. Оскільки єврейський народ повірив словам Івана Хрестителя, свідчення Ісуса видавалося хибним, і тому його засудили як самозванця.

Таким чином, Ісуса засудили як людину нерозважливих слів, і його манери були образливими для єврейського народу. Їхнє невір'я в Ісуса поступово посилювалося. Оскільки єврейський народ вірив словам Івана Хрестителя більше, ніж словам Ісуса, вони мусили думати, що Ілля ще не прийшов; відповідно, вони навіть не могли уявити, що Месія вже прийшов.

З цієї точки зору, юдеї мали заперечити Ісуса, який називав себе Месією, оскільки, з погляду віруючих у пророцтво Малахії, вони не могли повірити, що Ілля прийшов. Інакше їм довелося б заперечити Писання, які пророкували, що прихід Месії відбудеться після повернення Іллі. У такий спосіб єврейський народ, який не міг відмовитися від пророцтва в Писаннях, був змушений обрати шлях невіри в Ісуса.

3. НЕВІРА ІВАНА ХРЕСТИТЕЛЯ

Як уже детально обговорювалося, первосвященики, а також увесь єврейський народ того часу поважали Іоана Хрестителя настільки, що думали, ніби він може бути Месією (Луки 3:15, Іоана 1:20). Отже, якби Іоан Хреститель оголосив себе Ілією, як засвідчив Ісус, єврейський народ, який очікував повернення Ілії перед приходом Месії, прийшов би до Ісуса, оскільки вони звикли вірити свідченню Іоана Хрестителя. Однак незнання Божого провидіння з боку Іоана Хрестителя, який до останнього моменту заперечував, що він є Ілією, було головною причиною, що перекривала народові шлях до Ісуса.

Іван Хреститель одного разу засвідчив:

Я хрещу вас водою на покаяння, але Той, Хто йде за мною, могутніший за мене, Йому я недостойний понести взуття; Він хреститиме вас Духом Святим і вогнем. (Мт. 3:11)

Знову в Івана 1:33-34 він сповідав, кажучи:

Я сам не знав його; але той [Бог], хто послав мене baptize with water, сказав мені: «На кого побачиш Духа, що сходить і залишається, це той, хто baptizes Святим Духом [Христос]». І я бачив і засвідчив що це Син Божий.

У такий спосіб Бог безпосередньо явив Іванові Хрестителю, що Ісус був Месією, і навіть сам Іван засвідчив про нього як такого, тоді як в Івана 1:23 він сказав, що прийшов із місією вирівняти дорогу Месії. Крім того, він заявив в Івана 3:28, що він був тим, хто був посланий перед Христом. Тому Іван Хреститель мав би знати через власну мудрість, що він був Ілією. Навіть якби Іван Хреститель сам не усвідомлював, що він Ілля, він усе одно мав би засвідчити, що він Ілля, в послуху свідченню Ісуса, оскільки він знав Ісуса як Месію через свідчення від Бога (Іван 1:33-34), і він знав, що Ісус засвідчив, що Іван був Іллею.

Однак Іван не лише заперечив свідчення Ісуса (Ів. 1:21) через своє незнання Божої волі (Мт. 11:19), але й після того відхилився від напряму провидіння. Ми можемо добре уявити, як сумно було Ісусові, коли Він мусив ставитися до Івана Хрестителя в такий спосіб, не кажучи вже про смуток Бога, коли Він дивився на Свого сина, який опинився в такій скрутній ситуації.

Насправді, місія Іоана Хрестителя як свідка завершилася його хрещенням Ісуса та свідченням про Нього. А якою ж мала бути його місія після цього? Його батько Захарія, сповнений Святого Духа, сказав про Іоана, який щойно народився: «щоб ми... могли служити Йому без страху, у святості та праведності перед Ним усі дні нашого життя. І ти, дитино, будеш названий пророком Всевишнього; бо ти підеш перед Господом, щоб приготувати Йому дороги..." (Луки 1:74-76), так ясно пророкуючи про його місію. Іван Хреститель мав служити Ісусу як учень, після того як засвідчив про нього. Проте він займався хрещенням людей окремо від Ісуса, чим збивав з пантелику єврейський народ (Луки 3:15), навіть первосвящеників (Івана 1:20). Далі, учні Ісуса та послідовники Івана сперечалися про «очищення» між собою, кожен кажучи, що його власний учитель охрестив більше людей (Ів. 3:25-26). Крім того, Ів. 3:30 красномовно говорить нам, що Іван Хреститель не розділив ту саму долю з Ісусом, Який сказав: «Він має зростати, а я маю меншати». Як він міг би меншати, поки Ісус зростав, якби він розділяв ту саму долю з Ісусом? Насправді, Євангеліє Ісуса мало бути проголошене самим Іваном Хрестителем. Але через незнання він не зміг виконати свою місію, і зрештою він звів своє життя, яке мало бути присвячене Ісусу, до речі, що практично не мала жодної цінності.

Іван Хреститель знав, що Ісус був Месією, і коли Іван був на Божому боці, він свідчив про нього. Але коли Бог більше не надихав його безпосередньо, і Іван повернувся до свого звичайного стану, його невіра в Ісуса загострилася через його незнання. Іван Хреститель, який не усвідомлював, що він був Ілією, розглядав Ісуса з тієї самої точки зору, що й інші люди, особливо після ув'язнення Івана. Відповідно, усе, що Ісус говорив чи робив, здавалося, з суто людської точки зору Іоана Хрестителя, дивним і незрозумілим. Більше того, сам Іоан не міг повірити, що Ісус, який з'явився перед приходом Іллі, був Месією. Зрештою Іоан послав своїх учнів до Ісуса, намагаючись розвіяти свій сумнів, запитавши його: «Чи ти той, хто має прийти, чи нам чекати іншого?» (Матв. 11:3).

Ісус, так запитаний, відповів обурено, з відтінком докору (Мт. 11:4-10). Іоанна Хрестителя Бог обрав, коли він ще був у лоні матері, для місії служіння Йому протягом усього життя (Лк. 1:76), і він був вихований у пустелі, ведучи гірке життя аскета, щоб приготувати дорогу Господу. Коли Ісус розпочав своє публічне служіння, Бог спершу сказав Іоанну, хто такий Ісус, а потім змусив його засвідчити, що Ісус — Син Божий. Коли Іван Хреститель, який не виконував своєї місії та благословення з неба, поставив Ісусові таке запитання, Ісус не відповів прямо, що він Месія, що мало б бути достатньо очевидним. Він відповів ухильно, кажучи:

Ідіть і розкажіть Іванові те, що чуєте й бачите! Сліпі прозрівають, і криві ходять, прокажені очищаються, і глухі чують, і мертві воскресають, і вбогим проповідується добра новина. (Мт. 11:4-5)

Звичайно, Іван Хреститель не був необізнаний про такі чудеса й знамення, які чинив Ісус. Тим не менш, Ісус дав таке довге пояснення, щоб дати йому знати, ким Він був, нагадуючи Івану Хрестителю про те, що Він робив.

Ми повинні розуміти, що коли Ісус сказав, що бідним проповідується добра новина (Матв. 11:5), Він вказував на Свій смуток через невіру єврейського народу, а особливо через невіру Іоана Хрестителя. Обраний народ Ізраїлю, особливо Іоан, був щедро благословенний Божою любов'ю та турботою. Тим не менш, вони зрадили Ісуса, і Він був змушений блукати узбережжям Галілеї через область Самарії, щоб шукати серед бідних тих, хто слухатиме Євангеліє. Неосвічені рибалки, митарі та блудниці були такими бідними людьми. Насправді, учні, яких Ісус волів би мати, не були людьми такого роду. Ісус, прийшовши встановити Царство Небесне на землі, більше потребував однієї людини, здатної вести тисячу, ніж тисячі, що сліпо йшли за ним. Чи не проповідував він тому спершу Євангеліє в храмі первосвященикам і книжникам, шукаючи тих, хто був здатний і добре підготовлений?

Однак, як Ісус зазначив у притчі, він мусив покликати на бенкет жебраків, які тинялися вулицями, бо запрошені не прийшли. Ісус, Якому Самому довелося ходити, приводячи тих, хто не був запрошений, зрештою вимовив гіркі слова суду в глибокому плачі, кажучи: «Блаженний, хто не спокуситься через Мене» (Мт. 11:6). Ісус передрік долю Іоанна Хрестителя, сказавши непрямо, що той, хто спокуситься через Нього, не буде благословенний, яким би великим він не був.

Навпаки, саме Іван Хреститель образив Ісуса. Як Іван Хреститель образив його? Іван не виконав своєї місії служити й прислуговувати Ісусові.

Після того, як учні Івана Хрестителя залишили його, Ісус сказав:

Істинно кажу вам: між народженими від жінок не було більшого за Івана Хрестителя; але найменший у Царстві Небеснім більший за нього. (Мт. 11:11)

вказуючи на те, що з погляду його служіння Іван Хреститель спочатку прийшов як найбільший з усіх пророків, але він не виконував своєї місії.

Усі, хто на небі, колись були народжені від жінок і жили своїм земним життям, перш ніж померти. Тому було б природно, щоб той, хто був найбільшим з усіх народжених від жінок, був найбільшим також на небі. Тоді чому Іван Хреститель був гіршим за того, хто найменший у Царстві небесному? Численні пророки в минулому свідчили про Месію здалеку, очікуючи його приходу в майбутньому. Але Іван Хреститель прийшов із місією свідчити про Месію безпосередньо. Оскільки місією пророків було свідчити про Месію, Іван Хреститель, який мав свідчити про Месію безпосередньо, був більшим за будь-якого з інших пророків, які свідчили про нього опосередковано. Однак, якщо дивитися з точки зору служіння Месії, він був найменшим. Це тому, що найменший у Царстві Небеснім визнає Ісуса як Месію і служить йому, тоді як Іван Хреститель, який був покликаний для місії служити йому особисто (Луки 1:76), не приготував дороги Ісусової і не зміг служити йому. Ісус далі сказав: «Від Івана Хрестителя дотепер Царство Небесне зазнає насильства, і люди насильства беруть його». Якби Іван Хреститель, обраний ще в утробі та вихований у такому суворому аскетичному житті в пустелі, лише служив Ісусові як належить, він, без сумніву, став би його головним учнем. Але оскільки Іван не зміг виконати свою місію служіння Ісусові, Петро зайняв позицію головного учня.

У цьому уривку: «Від днів Івана Хрестителя аж досі Царство Небесне зазнає насильства», Ісус мав на увазі не невдачу людей загалом, а невдачу самого Івана Хрестителя. Якби Іван діяв мудро, він не залишив би Ісуса, і його діла залишилися б на вічність як праведні; але, на жаль, він загородив шлях юдейському народові до Ісуса, як і свій власний шлях.

Тут ми дійшли розуміння, що найбільшим чинником, який призвів до розп'яття Ісуса, була невдача Івана Хрестителя. Павло жалкував над невіглаством людей, включно з Іваном Хрестителем, які розіп'яли Ісуса, кажучи:

Жоден із володарів цього віку не зрозумів цього; бо якби зрозуміли, то не розіп’яли б Господа слави. (1 Кор. 2:8)

4. ПРИЧИНА, ЧОМУ ІВАН ХРЕСТИТЕЛЬ БУВ ІЛЛЕЮ

Відповідно до того, що ми вже зазначили раніше (пор. розд. II, 1--153), ми можемо побачити, що Іван Хреститель прийшов, щоб стати наступником Іллі та виконати місію, яку Ілля залишив невиконаною на землі. Як сказано в Луки 1:17, Іван народився з місією йти перед Господом у дусі та силі Іллі, щоб навернути серця батьків до дітей, а непокірних — до мудрості праведних, і приготувати для Господа народ приготований. Тому Іван був другим пришестям Іллі з погляду їхньої тотожної місії. Подробиці буде з’ясовано в розділі про «Воскресіння», але тепер ми знаємо, що Ілля зійшов духом до Івана Хрестителя. Співпрацюючи з Іваном Хрестителем, він намагався здійснити свою місію, яку залишив нездійсненою протягом свого фізичного життя на землі, через фізичне тіло Івана Хрестителя. Іван Хреститель перебував у становищі представника фізичного тіла Іллі, роблячи себе тотожним Іллі з точки зору їхньої місії

5. НАШЕ СТАВЛЕННЯ ДО БІБЛІЇ

Ми довідалися з нашого вивчення Біблії, що незнання та невіра Іоана Хрестителя спричинили невіру юдейського народу, що зрештою змусило Ісуса стати на шлях розп'яття. Від часів Ісуса до сьогодні ніхто не зміг відкрити цю небесну таємницю. Це тому, що ми досі читали Біблію з погляду, що Іоан Хреститель був найбільшим з усіх пророків. Ми дізналися з історії Іоана Хрестителя, що ми повинні відкинути консервативне ставлення віри, яке змушувало нас боятися усунути старі традиційні концепції. Якщо було б несправедливо вірити, що Іоан Хреститель не виконав своєї місії, коли насправді він її виконав, то, без сумніву, так само було б неправильно вірити, що він виконав свою місію, коли, навпаки, він не зміг цього зробити. Ми повинні боротися, щоб здобути правильний шлях віри, як у дусі, так і в істині.

Ми щойно пролили світло на справжню природу розповіді про Івана Хрестителя, як це показано в Біблії. Будь-який християнин, який у духовному спілкуванні може безпосередньо побачити Івана Хрестителя у світі духів, зможе зрозуміти достовірність усього цього.