БОЖЕСТВЕННИЙ ПРИНЦИП
ЧАСТИНА I
РОЗДІЛ 3

ЗАВЕРШЕННЯ ЛЮДСЬКОЇ ІСТОРІЇ

Багато християн вірять буквально в те, що написано в Біблії, де сказано, що в останні дні небеса запалають і розчиняться, і стихії розплавляться від вогню (II Петра 3:12); що сонце померкне, і місяць не дасть свого світла, і зорі спадуть з неба (Матв. 24:29); і що з покликом архангела та зі звуком Божої труби мертві в Христі воскреснуть першими, а ті, хто живі й залишилися, будуть разом з ними підхоплені в хмарах назустріч Господу в повітрі (I Сол. 4:16-17).

Однією з найважливіших проблем для християн є визначити, чи все здійсниться буквально, як сказано в Біблії, чи воно було викладено символічними термінами, як виявилося в багатьох частинах Біблії. Щоб розв'язати цю проблему, ми повинні спершу відповісти на певні питання про Божу мету творення всіх речей, значення людського гріхопадіння та мету провидіння спасіння.

РОЗДІЛ I - ЗДІЙСНЕННЯ БОЖОЇ МЕТИ ТВОРІННЯ ТА ГРІХОПАДІННЯ ЛЮДИНИ

1. ЗДІЙСНЕННЯ БОЖОЇ МЕТИ ТВОРІННЯ

Як уже обговорювалося в «Принципі творення», метою Бога при створенні людини було відчути радість, побачивши здійснення Своєї мети. Отже, мета людського життя — повернути радість Богові. Яким же чином людина може повернути радість Богові та досконало виявити первісну цінність свого існування?

Усе творіння було створене, щоб бути об'єктом Божої радості. Однак людина, як було з'ясовано в «Принципі творення», була створена, щоб бути субстанціальним об'єктом для Бога, повертаючи Йому радість через дію власної вільної волі. Тому людина не може стати об'єктом Божої радості, якщо вона не знає Божої волі та не живе згідно з нею власними зусиллями. Отже, людина була створена так, що вона могла пізнавати Божу волю й жити за нею вічно, відчуваючи Боже серце-і-завзяття як своє власне. Цей стан людини ми можемо назвати «досконалістю індивідуальності». Адам, Єва та багато пророків і святих могли спілкуватися з Богом безпосередньо, тому що людина була створена, щоб мати такі здібності.

Відношення між Богом і людиною досконалої індивідуальності можна порівняти з відношенням між нашим розумом і тілом. Наше тіло, як храм нашого розуму, підкоряється велінню нашого розуму й діє згідно з ним. Оскільки Бог перебуває в розумі людини досконалої індивідуальності, така людина стане Божим храмом і житиме згідно з Божою волею. Людина досконалої індивідуальності стає одним тілом у єдності з Богом, так само як наш розум єднається з нашим тілом. Тому в 1 Коринтян 3:16 сказано: «Хіба ви не знаєте, що ви — храм Божий, і що Дух Божий живе у вас?» А в Івана 14:20 сказано: «Того дня ви пізнаєте, що Я в Отці Моїм, і ви в Мені, і Я в вас». Людина, яка досягла одного тіла з Богом, маючи Його Духа, що живе в ній, через удосконалення своєї індивідуальності й таким чином творячи храм Божий, набуває божественності й аж ніяк не може вчинити гріха; природно, вона не може впасти. Людина досконалої індивідуальності є людиною досконалої доброти.

Якби людина досконалої доброти могла впасти, це означало б, що сама доброта має потенціал до руйнування. Це неможливо. Більше того, якби людина, створена всемогутнім Богом, могла впасти після свого вдосконалення, нам довелося б заперечити всемогутність Бога. Тому людина досконалої індивідуальності ніколи не могла б упасти, оскільки, будучи об'єктом радості для Бога, який є вічним суб'єктом абсолютності, людина так само повинна мати абсолютність і вічність.

Якби Адам і Єва досконалої індивідуальності, нездатні до гріха, заснували дім і суспільство без гріха, розмножуючи дітей добра згідно з Божим благословенням (Бут. 1:28), це було б Царство Небесне, яке було б реалізоване як велика сім'я, зосереджена на тих самих батьках. Царство Небесне має форму людини досконалої індивідуальності. Так само як члени тіла людини працюють у горизонтальних взаєминах один з одним згідно з вертикальною командою мозку, так і суспільство має бути організоване так, щоб люди могли жити в горизонтальних взаєминах один з одним згідно з вертикальною командою Бога. У такому суспільстві люди не могли б чинити жодного вчинку, який завдав би шкоди їхнім ближнім, тому що все суспільство відчувало б те саме почуття до тих, хто в біді, яке Бог відчував би у Своєму горі за них.

Незалежно від того, наскільки чистими й безгрішними були б люди цього суспільства, якби їм довелося жити в нерозвиненій цивілізації, подібній до цивілізації первісних людей, це не було б тим Царством Небесним, якого і Бог, і людина так довго очікували. Оскільки Бог благословив людину панувати над усіма речами (Бут. 1:28), люди з досконалою індивідуальністю мали б підкорити природний світ за допомогою високорозвиненої науки й встановити надзвичайно приємне соціальне середовище на землі. Це було б місце, де здійснився б ідеал творіння. Це було б не що інше, як Царство Небесне на землі.

Коли досконала людина, після того як пожила в Царстві Небесному на землі, переходить у світ духу, Царство Небесне буде втілене у світі духу. Отже, мета Божого творіння — встановити Царство Небесне на землі.

2. ГРІХОПАДІННЯ ЛЮДИНИ

Як зазначено в «Принципі Створення», людина впала, перебуваючи у своїй незрілості й ще в періоді росту. Питання про те, чому період росту був необхідний для людини і чому перші людські предки впали під час своєї незрілості, були розглянуті в тому розділі.

Людина через своє падіння не змогла стати храмом Бога; натомість вона стала оселею сатани і з'єдналася з ним в одне тіло. Природно, людина набула злої природи замість божественності. Так сталося, що люди злої природи заснували злі оселі, суспільства і злий світ, розмножуючи дітей зла. Це є пекло на землі, в якому жили падші люди. Люди в пеклі не могли встановити добрих горизонтальних стосунків одне з одним, тому що їхній вертикальний зв'язок із Богом був розірваний. Відповідно, вони почали потурати собі в діях, які шкодять їхнім ближнім, бо не могли відчувати болю та страждань своїх ближніх як власних.

Люди, які живуть у пеклі на землі, після виходу зі своїх фізичних тіл переселяються в пекло у світі духів. У такий спосіб людина встановила світ сатанинського суверенітету замість світу Божого суверенітету. Тому ми називаємо сатану «володарем цього світу» (Ів. 12:31) або «богом цього світу» (II Кор. 4:4).

РОЗДІЛ II - ПРОВИДІННЯ СПАСІННЯ

1. ПРОВИДІННЯ СПАСІННЯ — ЦЕ ПРОВИДІННЯ ВІДНОВЛЕННЯ

Цей грішний світ приносить людині смуток і завдає Богові горя (Бут 6:6). Невже Бог залишив би цей світ горя таким, як він є? Якби світ добра, який Бог створив для найвищої радості, мав навіки залишитися світом гріха, повним горя через людське гріхопадіння, Бога слід було б назвати Богом невдачі й безсилля. Тому Бог урятує цей світ гріха всіма засобами.

Якою мірою Бог повинен спасти цей світ? По-перше, Бог повинен спасти його тією мірою, щоб людину можна було відновити до становища, якого вона досягла перед гріхопадінням перших людських предків. Бог повинен зробити це, повністю вигнавши злу силу сатани з цього світу гріха (Дії 26:18). Потім Бог повинен розвинути Своє провидіння тією мірою, щоб Він міг безпосередньо панувати над світом через здійснення доброї мети творіння (Дії 3:21).

Врятувати хворого — це відновити його до стану, який він мав до того, як захворів. Врятувати потопаючого — це відновити його до стану, в якому він був, перш ніж почав тонути. Так само врятувати людину, що впала в гріх, означає відновити її до первісного безгрішного становища, яким вона володіла на початку. Тому Божий «провидіння спасіння» є «провидінням відновлення» (Дії 1:6, Мт. 17:11).

Гріхопадіння людини, звісно ж, є наслідком власної помилки людини. Однак Бог як Творець також несе відповідальність за його наслідки. Якби Бог не створив людину, гріхопадіння не сталося б. Тому Бог відчуває Себе зобов'язаним відновити наслідок помилки людини до її первісного стану, який існував до гріхопадіння. Бог є вічним суб'єктом. Тому життя людини, створеної як Його вічний об'єкт радості, також повинно мати вічність. Згідно з принципом творення, Бог створив людину для вічності. Навіть попри те, що людина впала, Бог не може її знищити, бо це скасувало б принцип творення. Тому Бог мусить спасти людину й відновити її до первісного становища в творінні. Бог обіцяв здійснити Свої три великі благословення після творення людини (Бут. 1:28). Він каже в Ісаї 46:11: «Я сказав і здійсню це; Я задумав і зроблю це». Згідно з Його власними словами, Бог працював, щоб виконати Свою обітницю, розвиваючи провидіння відновлення цих благословень, давно втрачених через сатану. Коли Ісус сказав Своїм учням у Матвія 5:48: «Отже, будьте досконалі, як досконалий ваш Небесний Отець», Він мав на увазі, що вони повинні бути відновлені до становища первісної людини творіння. З точки зору принципу створення, первісна людина створення має бути такою ж досконалою, як Бог, маючи вічну божественність завдяки своїй єдності з Богом.

2. МЕТА ПРОВИДІННЯ ВІДНОВЛЕННЯ У чому полягає мета провидіння відновлення? Вона полягає в тому, щоб здійснити Небесне Царство, вічний об'єкт добра Бога, який був Його первісною метою творення. Спочатку Бог створив людей на землі й мав намір здійснити Царство Небесне на землі, осередком якого були б вони. Однак Він не міг виконати Свою волю через людське гріхопадіння. Тому первинна мета провидіння відновлення може бути лише в тому, щоб відновити Царство Небесне на землі. Ісус, який прийшов, щоб здійснити мету провидіння відновлення, сказав своїм учням молитися, щоб Божа воля була виконана на землі, як на Небі (Матв. 6:10), і застерігав свій народ покаятися, бо Царство Небесне наблизилося (Матв. 4:17), тому що мета провидіння відновлення — відновити Царство Небесне на землі.

3. ЛЮДСЬКА ІСТОРІЯ — ЦЕ ІСТОРІЯ ПРОВИДІННЯ ВІДНОВЛЕННЯ

Ми раніше з'ясували, що Боже провидіння спасіння є провидінням відновлення. Тому людська історія є періодом провидіння, через який Бог прагне спасти занепалих людей і дати їм відновити початковий світ добра. Тепер розгляньмо з різних точок зору той факт, що людська історія є історією провидіння відновлення.

По-перше, ми розглянемо людську історію з точки зору історії розвитку культурних сфер. У всі часи та країнах навіть злі люди мали спільне прагнення первісного розуму йти за добром, відштовхуючи зло. Тому всі плекають однакову фундаментальну мету — прагнути й реалізувати добро, хоча й правда, що вони створили історію боротьби через постійні конфлікти, які виникають із відмінностей, залежно від часу й місця, у їхніх відповідних стандартах добра та його досягнення.

Чому ж тоді первісний розум людини нестримно прямує до добра? Це тому, що Бог, суб'єкт добра, створив людину як Свій субстанціальний об'єкт, щоб здійснити мету добра. Тому первісний розум людини прагне добра, хоча падші люди не могли вести доброго життя через дію сатани. Метою історії, яку тчуть такі люди, має бути досягнення світу добра. Однак як би не намагався первісний розум людини досягти добра, людина не знаходить справжнього добра в цьому світі під владою сатани. Тому людина почала шукати свій суб'єкт добра у світі, що перебуває поза часом і простором. Те, що народилося з цієї неминучої потреби людини, — це релігія. Людина, яка через гріхопадіння впала в незнання Бога, завжди намагалася зустріти Бога, постійно прагнучи добра через релігію. Навіть якщо окремі особи, раси чи нації певної релігії могли загинути, сама релігія збереглася до сьогодні. Тож розгляньмо ці історичні факти, зосередившись на історії піднесення й занепаду націй.

Коли ми досліджуємо історію Китаю, ми бачимо, що за кожною добою Чунь Цю слідувала об'єднана доба Цінь; тоді як за добами Цянь Хань, Шинь, Хоу Хань, Сань Ґо, Сі Цзінь, Дун Цзінь і Нань Бей Чао слідувала об'єднана доба Суй і Тан; а за добами П'яти Династій (Бей Сун, Нань Сун, Юань, Мін і Цін) слідувала сьогоднішня Республіка Китай. Через усі ці доби Китай бачив злет і падіння багатьох народів і разом з цим багато змін у політичній владі, але три далекосхідні релігії — конфуціанство, буддизм і Сун-Кьо — досі залишаються цілком життєздатними.

Коли ми вивчаємо історію Індії, ми бачимо, що за імперією Маур'їв прийшла імперія Андхра, за якою, у свою чергу, прийшли імперії Гуптів, Баруданах, Сахман, Разуні, Магхал і сучасної Індії. Хоча нація зазнала багатьох змін протягом усіх цих епох, індуїзм вижив. Знову ж таки, коли ми спостерігаємо історію Близького Сходу, ми бачимо, що за імперією Сарацинів прийшли Східний і Західний Каріф, за якими, у свою чергу, прийшли Сельджуцька Туреччина та Османська Туреччина, їхні політичні сили постійно змінювалися. Тим не менш, релігія ісламу продовжувала існувати.

Далі розгляньмо головний перебіг західної історії. Провід у західному світі почергово утримували Греція, Рим, Галлія, Іспанія та Португалія. Потім, тимчасово перебуваючи в руках Франції та Нідерландів, він перейшов до Британії, а нині розділений між Сполученими Штатами та Радянським Союзом. Попри це, християнство продовжувало процвітати. Навіть у Радянському Союзі, за тиранії, встановленої на основі матеріалізму, християнство вижило.

Досліджуючи з цієї точки зору піднесення й занепад народів, ми також можемо побачити, що всі ті держави, які переслідували релігію, загинули, тоді як ті, що захищали й плекали релігію, процвітали. Ми стали свідками в історії, що центральна роль переходила від одного народу до іншого, і в кожному випадку вона переміщалася до країни, яка підносила релігію більше, ніж попередня. Отже, історія релігії вчить нас, що неодмінно настане день, коли світ комунізму, який переслідує релігію, загине.

Багато релігій існувало в людській історії. Серед них релігії з найбільшим впливом неминуче утворювали культурні сфери, числом від 21 до 26. Однак із плином історії нижче за рівнем або поглиналося вищим, або поступово об'єднувалося з ним. Останніми роками внаслідок піднесення й занепаду народів постали чотири великі культурні сфери — Східна Азія (конфуціанство, буддизм), індуїзм, іслам (магометанство) і християнство. Вони тепер формуються у всесвітню культурну сферу, зосереджену на християнстві. Тому ми можемо побачити з цієї історичної тенденції, що християнство має, як свою остаточну місію, здійснення мети всіх релігій, які спрямовували свій курс до мети добра. Історія розвитку культурних сфер показує нам тенденцію до формування всесвітньої культурної сфери, зосередженої на одній релігії, через об'єднання численних релігій. Це є доказом того, що людська історія прямує до відновлення одного об'єднаного світу.

Другий спосіб, у який ми можемо зрозуміти, що людська історія є історією провидіння відновлення, полягає в дослідженні спільної тенденції релігії та науки. У «Загальному вступі» вже було сказано, що релігія та наука, працюючи відповідно над подоланням двох аспектів людського невігластва після гріхопадіння, сьогодні мають бути об'єднані. Релігія і наука, які розвивалися окремо, без взаємного зв'язку, тепер змушені зустрітися в одному місці, просуваючись відповідно до однієї мети. Це ясно говорить нам, що людська історія йшла провіденційним шляхом відновлення первісного світу творіння. Якби не було гріхопадіння, інтелектуальна здатність людини розвинулася б до найвищого ступеня в дусі (внутрішня істина), що природно сприяло б відповідному ступеню зовнішнього розвитку через науку. Тоді наука просувалася б дуже швидко, досягнувши сучасного рівня наукового розвитку ще за днів наших ранніх людських предків.

Однак через гріхопадіння людина впала в невігластво, не маючи змоги досягти високорозвиненого суспільства. Відтоді вона прагнула відновити ідеальний світ наукового розвитку, який був задуманий на початку, долаючи своє невігластво за допомогою науки. Сьогоднішній високорозвинений науковий світ зовнішньо відновлюється до стадії, що безпосередньо передує переходу в ідеальний світ.

Третій спосіб, у який ми можемо побачити, що людська історія є історією провидіння відновлення, походить від тенденції історії боротьби. Битви за багатство, землю та людей супроводжували розвиток людського суспільства протягом усієї історії аж до сьогоднішнього моменту. Ця боротьба розширила свої масштаби, поширюючись від сім'ї до племені, а далі до суспільного, національного і, нарешті, всесвітнього рівня. Два світи — демократія та комунізм — тепер стоять перед лицем остаточної ідеологічної війни. Наприкінці гріховної історії людства народи пройдуть через той історичний етап, коли люди вважали, що можуть здобути щастя з багатства, землі та людей, які вони пограбували. Після Першої світової війни ми бачили, як переможені народи були змушені відпустити свої колонії, але після Другої світової війни переможні народи добровільно відпустили свої колонії та звільнили їх. Великі держави сьогодні дозволили малим державам, часто навіть меншим і слабшим за місто в межах великих держав, стати членами Організації Об'єднаних Націй. Великі держави зробили їх братніми народами не лише постачаючи їм їжу, а й надаючи їм права та обов'язки, рівні з правами та обов'язками великих держав. Якою ж тоді буде остання боротьба? Це буде боротьба між ідеологіями. Однак боротьба між двома світами — демократією та комунізмом — ніколи не припиниться, доки не з’явиться остаточна істина, яка зможе цілковито подолати матеріалістичний погляд на історію, що сьогодні загрожує світові. Коли з’явиться ця остаточна істина, здатна розв’язати проблеми релігії та науки як єдину об’єднану тему, тоді буде подолано комуністичну ідеологію, яка досі намагалася розвиватися самими лише наукою, заперечуючи релігію. Отже, два світи зрештою повністю об’єднаються під однією ідеологією. Таким чином, дивлячись на тенденцію історії людських битв, ми не можемо заперечувати той факт, що людська історія є провіденційною історією відновлення первісного світу творіння.

Четвертий спосіб, у який ми можемо дослідити це питання, зосереджується на Біблії. Мета людської історії — відновити Едемський сад із Деревом Життя в центрі (Бут. 2:9; пор. Частина I, розд. 2, розд. I, 1--66). «Едемський сад» означає не обмежену місцевість, у якій були створені Адам і Єва, а всю землю. Якби Едемський сад був обмеженим регіоном, де були створені перші людські предки, як було б можливо, щоб незліченна кількість людства жила в такому малому місці? Надзвичайно велика кількість людей була б необхідна, щоб наповнити землю згідно з Божим благословенням людині (Бут. 1:28).

Через гріхопадіння перших людських предків цей земний Едемський сад, який Бог мав намір заснувати з Деревом Життя в центрі, потрапив до рук Сатани (Бут. 3:24). Тому, коли грішна історія людства, що почалася в Альфі, завершиться в Омезі, надією та славою для занепалих людей буде омити свої одежі й увійти до відновленого Едемського саду, і таким чином відновити своє право на Дерево Життя (Об. 22:13-14). Що ж тоді означають ці біблійні вірші?

Як було з'ясовано в розділі «Гріхопадіння людини», Дерево Життя символізує досконалого Адама, який мав стати Істинним Батьком людства. Через гріхопадіння перших людських батьків їхні нащадки народилися з первородним гріхом; тому, щоб ці діти гріха могли бути відновлені як первісні люди творіння, всі люди повинні народитися заново, як сказав Ісус (пор. Частина I, розд. 7, секція IV, 1--214). Тому історія є пошуком людиною Істинного Батька, який має дати людству нове життя; а саме Христа. Дерево Життя, згадане в Об'явленні як те, яке мають знайти святі останніх днів, означає не що інше, як Христа, Спасителя. З цих біблійних записів ми знаємо, що мета людської історії — відновити Едемський сад у його первісній формі, зосереджено на Христі, який має прийти як Дерево Життя.

В Об'явленні 21:1 ми також читаємо, що при закритті віку з'являться нове небо й нова земля, що означає, що старе небо й стара земля, які перебували під сатанинським пануванням, мають бути відновлені як нове небо й нова земля під пануванням Христа, зосередженим на Бозі. Також Послання до Римлян 8:19-22 говорить, що все творіння, стогнучи під сатанинським пануванням, чекає в муках народження синів Божих із первісною природою творіння. Вони будуть цілком здатні панувати над усім творінням, щоб воно було оновлене (Об. 21:5) через відновлення до первісного становища творіння, а не загинуло у вогні в останні дні.

Розглядаючи з цих точок зору, ми можемо досить ясно побачити, що людська історія є історією Божого провидіння для відновлення початкового світу творіння.

РОЗДІЛ III - ОСТАННІ ДНІ

1. ЗНАЧЕННЯ ОСТАННІХ ДНІВ

Ми вже зазначили, що три великі благословення, які Бог дарував нашим прабатькам, не були здійснені з центром на Богові через гріхопадіння людини. Натомість вони були здійснені з центром на Сатані у непрінціповій сфері. Людська історія, хоч і почалася у злі, насправді є провіденційною історією відновлення, через яку Бог діяв. Тож грішний світ під сатанинським пануванням буде перетворений у світ доброго суверенітету, коли три великі благословення з центром на Богові будуть здійснені.

Епоха, в якій грішний світ під сатанинським пануванням перетворюється на ідеальний світ творіння під Божим пануванням, називається «останніми днями». Іншими словами, «останні дні» означають епоху, в якій пекло на землі перетворюється на Царство Небесне на землі. Отже, це буде не день страху, коли статимуться численні природні лиха, як вірували християни до теперішнього часу, а день радості, коли здійсниться єдина надія людства, яку твердо плекали протягом довгого перебігу історії від створення світу. Від часу людського гріхопадіння Бог продовжував Своє провидіння, щоб ліквідувати світ гріха й відновити світ добра, що має первісну природу творіння. (Подробиці буде розглянуто в Частині II, розд. 1.) Тим не менш, у кожному випадку людина не виконала свою частину відповідальності, зірвавши здійснення Божої волі. Як наслідок, Біблія, очевидно, вказує на те, що було багато Останніх днів.

(1) Дні Ноя були останніми днями

Буття 6:13 говорить: «Я вирішив покласти край усякому тілу; бо земля наповнилася насильством через них; ось, Я знищу їх разом із землею», — таким чином вказуючи, що дні Ноя були останніми днями.

Чому день Ноя можна назвати останніми днями? Бог збирався знищити зіпсований світ, зосереджений на Сатані, судом потопу після гріховної історії тривалістю 1600 років, залишивши тільки сім'ю Ноя, яка вірила в Бога. На основі віри Ноя Бог мав намір відновити ідеальний світ Свого панування. Тому день Ноя можна назвати останніми днями (пор. Частина II, розд. 1, сек. II--251). Через зіпсований вчинок Хама (Бут. 9:22), другого сина Ноя, Божа воля була зведена нанівець, бо сім'я Ноя не виконала свою частку відповідальності від імені всього людства.

(2) День Ісуса був останніми днями

Боже передвизначення для Його волі досягти мети провидіння відновлення є абсолютним і не може бути змінене (пор. Частина I, розд. 6--193). Тому, хоча Його провидіння відновлення, зосереджене на Ної, не було здійснене, Бог покликав інших пророків, щоб закласти основу віри. Він послав Ісуса, щоб знищити грішний світ, зосереджений на сатані, і відновити ідеальний світ, зосереджений на Бозі. Отже, дні Ісуса також були Останніми днями. Ось чому Ісус сказав, що прийшов як володар суду (Ів. 5:22). Ось чому також Малахія пророкував:

Ось, приходить день, що палає, як печі, коли всі горді та всі злочинці стануть соломою; день, що приходить, спалить їх... так що не залишить їм ні кореня, ні гілки. (Мал. 4:1)

Ісус прийшов, щоб відновити ідеальний світ у формі, задуманій при творінні. Однак через невіру людей, які не мали віри, частка відповідальності людини залишилася невиконаною, що відтермінувало здійснення Божої волі до часу Другого пришестя Господа.

(3) День Другого пришестя Господа — це також останні дні

Ісус зрештою був розіп'ятий, здійснивши таким чином лише духовне спасіння. Він має досягти мети провидіння спасіння як у дусі, так і в тілі після Другого Пришестя (пор. Частина I, розд. 4, сек. I, 4--147), здійснивши відновлення Царства Божого на землі. Природно, що день Другого Пришестя Господа також був би останніми днями. Ось чому Ісус сказав, що «як було за днів Ноя, так буде і за днів Сина Людського» (Луки 17:26), а також що під час Другого Пришестя буде багато природних лих (Матв. 24:29).

2. БІБЛІЙНІ ВІРШІ ПРО ОЗНАКИ ОСТАННІХ ДНІВ

Багато християн вірять, що в останні дні в людському суспільстві стануться різні природні лиха та радикальні зміни, які перевершують уяву сучасної людини, як буквально сказано у біблійних віршах. Однак, якщо ми розуміємо, що людська історія є провіденційною історією відновлення світу до початкової форми, задуманої Богом при творінні, тоді ми знаємо, що ознаки останніх днів не відбудуться буквально. Розгляньмо, що символізують біблійні записи, які стосуються останніх днів.

(1) Небо і земля знищені (II Петра 3:12, Бут. 6:13) і створені нове небо і нова земля (Об. 21:1, II Петра 3:13, Іс. 66:22)

Буття 6:13 говорить, що Бог хотів знищити землю, бо в останні дні вона наповнилася насильством і розпустою. Однак Він насправді не знищив світ. Ми знаємо, що земля вічна, з таких біблійних віршів, як Екклезіяст 1:4, де сказано: «Покоління відходить, і покоління приходить, а земля стоїть повік», і Псалмів 78:69, де сказано: «Він збудував Своє святилище, як високі небеса, як землю, яку Він заснував навіки». Бог, суб'єкт, вічний; отже, Його об'єкти також мають бути вічними. Природно, що земля, створена як об'єкт Бога, має бути вічною.

Бог, всемогутній і всезнаючий, не міг би радіти зі Свого творіння, якби створив його з можливістю бути знищеним сатаною. З чим ми можемо це порівняти? Створити новий народ (Об. 21:1) означає встановити народ нового суверенітету. Отже, знищити небо і землю означає повалити суверенітет сатани, який панує над ними; а заснувати нове небо і нову землю означає відновити нове небо і нову землю під суверенітетом Бога (Об. 21:1).

(2) Небо і земля, суджені вогнем (2 Петра 3:12)

II Петра 3:12 говорить, що в останні дні «небеса запалають і розчиняться, і стихії розплавляться від вогню!». У Малахії 4:1 пророкується, що за днів Ісуса він прийде як володар суду (Івана 5:22, 9:39) і буде судити вогнем. У Луки 12:49 Ісус сказав, що прийшов кинути вогонь на землю. Однак ми не можемо знайти жодних ознак Його суду буквальним вогнем у той час. Отже, це має бути образна мова. Якова 3:6 говорить: «язик — це вогонь». Відповідно, ми розуміємо, що суд вогнем — це суд язиком, що, природно, означає суд Словом. Таким чином, суд вогнем — це суд Словом.

Тож погляньмо на біблійні вірші, що стосуються суду за Словом. Івана 12:48 говорить, що той, хто відкидає Ісуса і не приймає Його слів, має суддю, і Слово, яке промовив Ісус, буде йому суддею останнього дня. 2 Солунян 2:8 говорить, що беззаконник буде виявлений, і Господь Ісус уб'є його «духом уст Своїх»; тобто Своїм Словом. Далі, Ісая 11:4 говорить: «...і вразить землю жезлом уст своїх [язика], і подихом губ своїх [словами] уб'є нечестивого»; а Іван 5:24 каже: «хто слухає слово Моє і вірує Тому, Хто послав Мене, має життя вічне; і не приходить на суд, але перейшов від смерті до життя». Отже, суд вогнем означає суд Словом.

Якою ж тоді має бути причина суду Словом? Івана 1:3 говорить, що людина була створена Словом. Отже, Божа мета творіння полягала в тому, щоб перша людина здійснила мету Слова, ставши втіленням Слова; але вона впала, не дотримавшись Божого Слова, і таким чином залишила мету Слова нездійсненою.

Тому Бог знову спробував здійснити мету Слова, відтворюючи падших людей згідно зі Словом; це провидіння відновлення через Слово істини (Біблія). Івана 1:14 говорить: «І Слово стало тілом, і оселилося між нами, повне благодаті та правди; і ми бачили славу Його, славу як Єдинородного від Отця». Отже, Христос прийде знову як втілення Слова. Ставши стандартом суду за Словом, він судитиме, якою мірою людство здійснило мету Слова. Мета провидіння відновлення буде досягнута зі здійсненням мети Слова, тож суд має відбуватися зі Словом як стандартом і мірилом. У Луки 12:49 Ісус сказав: "Я прийшов кинути вогонь на землю; і як Я прагну, щоб він уже зайнявся!". Він прийшов як втілення Слова (Івана 1:14), проголошуючи Слово життя.

(3) Мертві воскресають зі своїх гробниць (Мт. 27:52, 1 Сол. 4:16)

У Матвія 27:52-53 сказано, що коли Ісус помер:

І гроби відкрилися, і багато тіл святих, що спочили, воскресли, і, вийшовши з гробів після його воскресіння, вони ввійшли до святого міста і з'явилися багатьом.

Це не означає, що їхня плоть буквально воскресла з тління (пор. Частина I, розд. 5, розд. II, 3--181). Якби святі Старозавітної епохи, які живуть у світі духу, буквально воскресли й, вийшовши з гробниць, пішли в місто й з'явилися багатьом людям, вони неодмінно засвідчили б єврейському народові про Ісуса, бо знали, що Ісус — Месія. Якби це сталося, то навіть попри те, що Ісуса вже розіп’яли, ніхто не зміг би не увірувати в Ісуса. Якби святих Старозавітної епохи таким чином було воскрешено з гробів, знову в їхній плоті, їхні діяння мали б бути записані в Біблії. Однак у Біблії немає таких записів.

Тоді що означає «повстали з гробів»? Це запис про те, як духи людей Старозавітної доби воскресли й з'явилися на землі в духовній формі (пор. Частина I, розд. 5, сек. II, 3--181), так само як духи Мойсея та Іллі з'явилися Ісусові на горі Преображення (Мт. 17:3).

Тоді що означає «гробниця»? Царство духів форми, яке було оселею святих старозавітної епохи, було темнішим місцем, ніж Рай, який відкрив Ісус. Це царство духів форми називалося «гробницею». Духовні люди старозавітної епохи, перебуваючи в цій області духовного світу, з'являлися земним святим.

(4) Земні люди, підхоплені назустріч Господу в повітрі (1 Сол. 4:17)

"Повітря", згадане тут, не означає небо. У Біблії "земля" зазвичай означає падший світ злої влади, тоді як "небо" означає безгрішний світ доброї влади. Наше розуміння зростає, коли ми читаємо біблійний вірш, який говорить: "Отче наш, що на небі" (Матв. 6:9), хоча Бог всюдисущий. Також ми знаходимо: "...але Той, Хто зійшов з неба, Син Людський" (Ів. 3:13), хоча Ісус народився на землі.

Отже, «зустріти Господа в повітрі» означає, що святі приймуть Господа у світі доброго суверенітету, коли Христос прийде знову і відновить Царство Небесне на землі, поваливши сатанинський суверенітет.

(5) Сонце і Місяць потемніють, зорі спадуть з неба (Мт. 24:29)

Буття 37:9 описує сон Йосипа, одинадцятого з дванадцяти синів Якова:

Тоді він побачив ще один сон і розповів його своїм братам, і сказав: «Ось я побачив ще один сон; і ось сонце, місяць і одинадцять зірок вклонялися мені». Але коли він розповів його своєму батькові та своїм братам, батько докорив йому й сказав йому: «Що це за сон, який ти побачив? Невже я, і твоя мати, і твої брати справді прийдемо вклонитися до землі перед тобою?».

Йосип виріс і став прем'єр-міністром Єгипту. Тоді насправді сталося так, як у сні, що його батьки й брати справді прийшли вклонитися перед ним. Згідно з цими біблійними віршами, сонце й місяць символізують батьків, а зорі символізують дітей. Як зазначено в "Христології" (пор. Частина I, Розд. 7--205), Ісус і Святий Дух прийшли як Істинні Батьки замість Адама й Єви, щоб дати людству нове народження. Отже, сонце й місяць символізують Ісуса і Святого Духа, а зорі символізують святих як їхніх дітей.

У Біблії Ісуса порівнюють із «істинним світлом» (Ів. 1:9), бо він прийшов як Слово, що стало тілом (Ів. 1:14), як світло істини. Природно, що сонячне світло тут означає світло слів Ісуса, а місячне світло означає світло Святого Духа, який прийшов як Дух істини (Ів. 16:13). Отже, те, що сонце й місяць втратять своє світло, означає, що новозавітні Слова Ісуса та Святий Дух втратять своє світло.

Як же могли слова Нового Заповіту втратити своє світло? Так само, як слова Старого Заповіту втратили своє світло, коли Ісус і Святий Дух прийшли з новими Словами, щоб виконати слова Старого Заповіту, так і слова Нового Заповіту, які Ісус дав людям під час Першого Пришестя, також втратять своє світло, коли Христос прийде знову з новим Словом, щоб виконати слова Нового Заповіту, створивши таким чином нове небо й нову землю (Об. 21:1; пор. Частина I, Розд. 3, Секц. V, 1--129). Тут те, що Слова втрачають своє світло, означає, що період їхньої місії минув із настанням нової епохи.

Падіння зірок з неба означає, що святі в останні дні спокусяться проти Господа і зазнають невдачі. Так само, як провідники юдейської релігії, які палко прагнули приходу Месії, усі впали, спокусившись проти Ісуса, Месії, було пророковано, що в своєму невіданні багато християн, які з нетерпінням очікують Другого пришестя Господа, так само спокусяться проти Нього і зазнають невдачі того дня, впавши в той самий спосіб (пор. Частина II, розд. 6, сек. II, 2--502).

У Луки 18:8 Ісус запитав: «...коли прийде Син Людський, чи знайде Він віру на землі?». Іншого разу (Мт. 7:23) Він сказав, що оголосить побожним християнам: «Я ніколи не знав вас; відійдіть від Мене, ви, злочинці». Усе це Він сказав, щоб застерегти християн останніх днів від можливого спотикання, бо передбачав їхнє невірство.

РОЗДІЛ IV - ОСТАННІ ДНІ ТА СУЧАСНІСТЬ

Коли Ісус говорив про майбутню смерть Петра, Петро запитав його, що станеться з Іваном. Ісус відповів йому, кажучи: «Якщо Я хочу, щоб він залишився, аж поки Я прийду, що тобі до того?» (Ів. 21:18-22). Учні, почувши це, подумали, що Ісус може повернутися ще за життя Івана. Крім того, Ісус сказав своїм учням: «...ви не встигнете обійти всі міста Ізраїлеві, як прийде Син Людський». (Мт. 10:23), і знову він сказав: «Істинно кажу вам: є деякі з тих, що стоять тут, які не зазнають смерти, аж поки не побачать Сина Людського, що приходить у Царстві Своїм». (Матв. 16:28). Через такі слова не лише учні Ісуса, але й численні християни з того часу вірили, що Господь може прийти за їхнього життя, і завжди були охоплені відчуттям напруги щодо того, що їхні дні є останніми днями. Це тому, що вони не знали основного значення останніх днів.

Досліджуючи сучасне здійснення трьох великих благословень для людини, які Бог встановив як мету Свого провидіння відновлення, ми можемо довести, що сьогодні є Останніми днями. Це причина, чому Ісус сказав:

Від смоківниці навчіться притчі: коли гілка її стає вже м'якою і випускає листя, ви знаєте, що близько літо. Так і ви, коли побачите все це, знайте, що Він близько, при дверях. (Мт. 24:32-33)

1. ЯВИЩЕ ВІДНОВЛЕННЯ ПЕРШОГО БЛАГОСЛОВЕННЯ

Як уже обговорювалося в «Принципі творення», перше благословення Бога Адаму та Єві полягало в тому, щоб вони вдосконалили свою індивідуальність. З наступних явищ ми можемо зрозуміти, що провидіння Бога щодо відновлення занепалої людини до її початкового стану творення з удосконаленою індивідуальністю досягло своєї завершальної стадії.

Перший спосіб, у який ми можемо це побачити, випливає з того факту, що духовний стандарт падших людей відновлюється. Як зазначено вище, досконала людина стає одним тілом із Богом у серці та запалі, так що людина і Бог стають здатними спілкуватися одне з одним повною мірою і вільно. Адам і Єва, хоч і не цілком досконалі, перебували на стадії безпосереднього спілкування з Богом, коли впали і спричинили падіння свого потомства в незнання Бога.

Оскільки падші люди отримують користь від віку в провидінні відновлення, їхній духовний рівень відновлюється поступово. Тому в Останні дні багато святих досягають тієї точки, де вони можуть спілкуватися з Богом, як сказано в Діях 2:17:

Останніми днями... Я виллю Духа Мого на всяке тіло, і сини ваші та дочки ваші пророкуватимуть, і юнаки ваші бачитимуть видіння, і старці ваші сни бачитимуть.

У наші дні з'являється багато віруючих, наділених здібностями духовного спілкування. З цього ми можемо зрозуміти, що входимо в нову епоху, в якій ми зможемо відновити перше благословення Бога, досягнувши досконалості своєї індивідуальності, бо це останні дні.

По-друге, історична тенденція відновлення свободи первісного розуму падшими людьми є додатковим доказом. Людина була позбавлена свободи постати перед Богом, оскільки через гріхопадіння вона потрапила під панування сатани, і відтоді її свобода була обмежена. Але сьогодні серце й запал людини досягли найвищого рівня, коли люди шукають свободи первісного розуму навіть з ризиком для власного життя. Це є доказом того, що з настанням Останніх Днів падші люди тепер входять у нову епоху, в якій вони можуть вільно приходити перед Богом. Вони увійдуть у нову епоху, вдосконалюючи свою індивідуальність, таким чином відновлюючи перше благословення Бога для них, яке довго було відібране сатаною.

По-третє, відновлюється первісна цінність падших людей, яка була дарована при творенні. Це ще один ясний доказ. Первісна цінність людей, розглянута горизонтально, є цінністю рівності між людьми, і вона може не здаватися такою дорогоцінною. Але коли розглядати її вертикально, зосереджено на Бозі, кожна окрема особистість несе найвеличнішу, макрокосмічну цінність (пор. Частина I, розд. 7, сек. I--206). Люди втратили свою первісну цінність через гріхопадіння. Однак у сучасну епоху демократична ідеологія досягла свого апогею, і люди почали прагнути первісної цінності індивідуальності, дарованої при творенні. Це можна побачити у визволенні рабів, визволенні меншин та визволенні малих держав, разом із вимогою людської гідності, рівності між статями та рівності між усіма людьми. Це доказ того, що останні дні настали і що занепалі люди тепер входять у нову епоху, в якій вони відновлять перше благословення Бога для людей.

По-четверте, відновлюється первісна любов, дана при творенні. Світ, у якому здійсниться Божий ідеал творення, матиме форму досконалої людини. Люди цього світу, всі утворивши одне тіло вертикально з Богом, природно утворять одне тіло горизонтально одне з одним. Отже, люди цього світу не можуть не стати як одне тіло, взаємопов'язані вертикально й горизонтально Божою абсолютною любов'ю. Через гріхопадіння вертикальна любов людини з Богом була відрізана, що спричинило розрив горизонтальної любові між людьми; і тому людська історія була сплетена з боротьбою. Сьогодні, однак, оскільки гуманізм досягає своєї кульмінації, люди дедалі більше прагнуть первісної любові.

Отже, ми визнаємо, що сьогоднішній день є справжніми Останніми днями, у які люди можуть удосконалити свою індивідуальність, зосереджену на Богові, відновивши перше благословення Бога для людей.

2. ЯВИЩЕ ВІДНОВЛЕННЯ ДРУГОГО БЛАГОСЛОВЕННЯ

Другим благословенням Бога для Адама та Єви було досягти їхнього істинного батьківства, множачи дітей добра, а потім заснувати родини, суспільства та світ доброго суверенітету. Але через гріхопадіння Адам і Єва стали злими батьками, які множили злих дітей, і таким чином утворили світ під ярмом злого суверенітету. Бог провадив провидіння відновлення духовного рівня людей, відокремлюючи людей від сатани на внутрішній основі через релігію, тоді як з іншого боку Він відокремлював людей від сатани на зовнішній основі через різні боротьби та війни. Таким чином Він провадив Своє провидіння відновлення суверенітету добра як на внутрішній, так і на зовнішній основі.

Історія людства, отже, була відновленням другого благословення Бога для людей, здійсненим через відокремлення людей від сатани на внутрішній і зовнішній основі та через віднайдення тих дітей Божих, які зможуть прийняти Господа, що повертається, нашого Істинного Батька. Тому ми вбачаємо у явищі відновлення Божого суверенітету на внутрішній і зовнішній основі, що сьогодні є справжніми Останніми днями. (Це відновлення проявилося через історію розвитку культурних сфер, зосереджених на релігії, та через історію піднесення й занепаду народів.)

Розгляньмо тепер, як історія розвитку культурних сфер просувалася, роблячи сучасну епоху Останніми днями. Як неодноразово обговорювалося в історії розвитку культурних сфер, Бог встановлював культурні сфери, зосереджені на релігії, посилаючи пророків і святих до занепалих людей. Ці святі засновували різні релігії відповідно до первісного розуму людини, який був спрямований до найвищого добра. Отже, в історії людства виникло багато різновидів культурних сфер. З плином часу вони або об'єднувалися, або поглиналися одна одною. У наші дні існує чітка тенденція до встановлення однієї всесвітньої культурної сфери з центром у християнстві. Така історична тенденція показує нам, що друге благословення Бога для людей відновлюється, коли всі раси стоять поруч як брати з центром у Христі, який є осереддям християнства.

Те, чим християнство відрізняється від інших релігій, полягає в тому, що його мета — відновити одну велику світову сім'ю, яку Бог задумав при творінні. Це має бути здійснено через віднайдення Істинних Батьків людства, через яких усі люди можуть стати дітьми добра через відродження. Це означає, що християнство є центральною релігією, яка здійснить мету Божого провидіння відновлення.

Отже, відновлення другого благословення Божого для людей можна побачити у формуванні однієї остаточної всесвітньої культурної сфери, зосередженої на християнстві, в якій усі люди будуть піднесені до становища дітей добра, зосереджених на Христі та Святому Дусі, які є Істинними Батьками людства (пор. Частина I, розд. 7--205). Отже, ми не можемо заперечувати, що сьогодні ми входимо в Останні Дні.

Далі ми дослідимо, як історія піднесення й падіння народів, просуваючись до мети відновлення суверенітету добра, веде сучасну епоху до Останніх Днів. Помилкою, спричиненою незнанням основного провидіння Бога, є вважати причиною боротьби та воєн лише конфлікт інтересів між різними ідеологіями.

Людство мало гріховну історію, яка почалася зі злої суверенності, зосередженої на Сатані, що була спричинена падінням перших людських предків. Оскільки Божа мета творіння незмінна, кінцевою метою людської історії є відновлення Божої суверенності добра, яке має бути досягнуте через відокремлення людей від Сатани. Якби світ злої суверенності продовжував існувати без боротьби та воєн, цей злий світ тривав би вічно, залишаючи суверенність добра назавжди не відновленою. Тому Бог здійснював Свій провидент відновлення небесної суверенності поступово, посилаючи Своїх пророків і святих. Злі суверенності були знищені кращими, через релігії добра, які Бог заснував.

Отже, боротьба та війни стали неминучим шляхом, яким людина мусила пройти, щоб виконати провидіння відновлення. Детальніше це питання буде розглянуто в Частині II. Оскільки людська історія прямує провіденційним шляхом відновлення через відшкодування, зло іноді може здаватися переможним, якщо дивитися на нього в межах обмеженого проміжку часу; але зрештою воно неодмінно буде знищене або поглинуте й асимільоване у сферу вищого стандарту. Піднесення й падіння народів через війни є таким чином неминучим результатом, спричиненим провіденційним шляхом для відновлення суверенітету добра.

Ось чому Бог наказав ізраїльтянам знищити сім племен Ханаану. Коли Саул не послухався Його, залишивши частину амаликитян живими разом з їхньою худобою, Бог суворо покарав його (I Сам. 15:18-23). Отже, Бог не лише безпосередньо наказав ізраїльтянам знищити язичників, але навіть знищив ізраїльтян північної династії, коли вони звернулися до зла, віддавши їх у руки ассирійців (II Цар. 17:23). Ми повинні розуміти, що Бог зробив це, щоб знищити суверенітет зла і відновити суверенітет добра. Тому боротьба й битви між особами на Божому боці є злом, бо вони призводять до знищення самого доброго суверенітету; але для доброго суверенітету знищити злий суверенітет є актом добра, бо це покликано здійснити мету Божого провидіння відновлення.

У такий спосіб історія боротьби за відокремлення суверенітету від Сатани шляхом поступового здобуття земель і багатств по всьому світу практично дійшла до відновлення Небесного суверенітету. Що ж до людей, то вони відновлюються до Небесної сторони на всесвітній основі, проходячи індивідуальний рівень, рівень сім'ї, рівень суспільства та рівень нації. Отже, провидіння для відокремлення людей від Сатани, починаючи з епохи родового суспільства і проходячи через епохи феодалізму та монархізму, тепер увійшло в епоху демократії. У сучасному людському суспільстві ми бачимо поділ на два світи — демократії та комунізму, перший з яких є ідеологією для встановлення Небесного суверенітету, а другий — для встановлення сатанинського.

У такий спосіб людська історія, яка розпочалася під злою суверенністю, зосередженою на Satan, тепер дійшла до утворення двох протиборчих суверенітетів у всесвітньому масштабі. Коли первісна людська природа, що прямує до остаточного добра, пробуджується через релігію, філософію та етику, вона породжує відокремлення сили доброго суверенітету від сили злого. Ці два суверенітети, з протилежними цілями, ніколи не можуть співіснувати. Після завершення людської історії вони неодмінно досягнуть точки перетину, спричинивши конфлікт внутрішнього характеру, зосереджений на ідеології, який цілком імовірно може спричинити зовнішню війну, зосереджену на військовій силі. Тоді, нарешті, суверенітет Сатани загине навіки, а суверенітет Бога буде відновлено як вічний єдиний суверенітет Небес.

Сьогодні є Останніми днями, тому що це час перетину, коли світ доброго суверенітету під Богом і світ злого суверенітету під Сатаною протистоять один одному в останній битві.

У людській історії, яка досі відокремлювала добре панування від злого, зле панування занурюється в загибель, тоді як добре панування піднімається до процвітання, так само як у каламутній воді мул опускається на дно, а чиста вода піднімається вгору. Таким чином, в Останні Дні ці два панування, добре і зле, протягом певного періоду зустрінуться в точці перетину: перше залишиться навіки як Боже, а друге загине у вічній темряві.

Отже, коли ці дві суверенності добра і зла перебувають у точці перетину, це називається Останніми днями. Оскільки це час, коли досконалість стадії росту, з якої впали Адам і Єва, має бути відновлена через відшкодування, усе людство блукає в ідеологічному хаосі, так само як перші людські предки в Едемському саду були розгублені, не знаючи, що робити після гріхопадіння.

Протягом довгого шляху провидіння відновлення було кілька настань Останніх днів, у яких два суверенітети добра і зла досягали точки перетину. І час Ноя, і час Ісуса називали Останніми днями, коли два суверенітети перебували в точці перетину. Але щоразу люди не виконували своєї частини відповідальності й не могли знищити суверенітет зла; і Бог знову мав розпочати Свій провидіння для відокремлення доброго від злого суверенітету. Отже, ми побачимо ще один перетин двох суверенітетів під час Другого пришестя Господа. Курс провидіння відновлення, таким чином, періодично повторював спіральний рух подій, проходячи круговий курс до мети творіння. Ось чому в людській історії було багато періодів подібного характеру (пор. Частина II, Розд. 3, Секц. I--373).

3. ЯВИЩЕ ВІДНОВЛЕННЯ ТРЕТЬОГО БЛАГОСЛОВЕННЯ

Третє благословення Бога людям означає панування Адама та Єви над світом творіння після того, як вони досягли досконалості. Панування людини над світом творіння має два аспекти — внутрішній і зовнішній. Ми бачимо, що в сучасну епоху два аспекти панування людини, втрачені через гріхопадіння, відновлюються.

Внутрішнє панування означає панування серця-і-запалу. Коли людина вдосконалила свою індивідуальність, вона стає єдиною в серці-і-запалі з Богом; таким чином вона здатна відчути власне серце-і-запал Бога. Того дня, коли людина, вдосконаливши себе, приходить любити світ творіння з серцем-і-запалом, тотожним Божому, і коли вона отримує красу, повернену творінням, вона стає володарем у серці-і-запалі над світом творіння. Однак через гріхопадіння людина не змогла відчути Божого серця-завзяття і не змогла дивитися на творіння з Божим серцем-завзяттям. Тим не менш, Бог здійснював Свій провидіння відновлення за допомогою релігії, філософії та етики, постійно підвищуючи поступово духовний рівень занепалих людей до Бога. Таким чином, людина в сучасну епоху відновлює свою кваліфікацію як володаря в серці-завзятті над світом творіння.

Зовнішнє панування означає панування через науку. Якби людина, досягнувши досконалості, могла панувати над світом творіння внутрішньо з серцем і завзяттям, тотожними тим, які Бог мав над світом творіння під час його створення, наукові досягнення людини могли б сягнути своєї вершини за надзвичайно короткий час, оскільки духовна чутливість людини була б розвинена до найвищого рівня. Таким чином, люди могли б панувати зовнішньо над усіма речами творіння. Отже, людина не лише могла б підкорити світ природи, включаючи небесні тіла, у найраніші можливі строки, але вона також могла б створити надзвичайно комфортне життєве середовище завдяки економічному розвитку, який супроводжував би наукові досягнення.

Однак людина, втративши своє духовне світло через гріхопадіння і таким чином позбувшись свого внутрішнього панування над речами творіння, впала до стану варвара з духовною чутливістю такою ж тупою, як у тварин. Так вона втратила зовнішнє панування над творінням. Людина, згідно з Божим провидінням відновлення, тепер відновила своє духовне світло. Отже, як її внутрішнє, так і зовнішнє панування поступово були відновлені. Тому науковий розвиток у наш час також досяг найвищого ступеня. Так сталося, що сучасні люди створили надзвичайно комфортне середовище для життя завдяки економічному розвитку, який супроводжував блискучі наукові досягнення.

Отже, ми бачимо, що третє благословення Бога людям відновлюється, і з цього ми не можемо заперечувати, що сьогодні ми досягли Останніх днів.

Як ми неодноразово зазначали, розвиток культурних сфер також показує, що нині формується всесвітня культурна сфера, зосереджена на одній релігії. Нації також рухаються до єдиної всесвітньої структури суверенітету, починаючи від Ліги Націй, через Організацію Об'єднаних Націй і досягаючи сьогодні прагнення до світового уряду. Що стосується економічного розвитку, світ нині перебуває на порозі формування єдиного спільного ринку. Надзвичайно добре розвинені транспортні та комунікаційні засоби зменшили обмеження часу й простору. Люди можуть спілкуватися одне з одним на землі так само легко, ніби земля була садом будинку, в якому люди всіх різних рас Сходу й Заходу жили як одна сім'я. Усе людство волає про братерську любов.

Однак дім формується навколо батьків; лише там може виникнути справжня братерська любов. Тому після Другого пришестя Господа як Істинного Батька людства всі люди житимуть у гармонії в саду як одна сім'я.

Із цього також можемо знати, що сьогодні — воістину останні дні. Має бути один останній дар, який історія, так просунувшись, ось-ось представить людству. Отже, це має бути ідеологія макрокосмічної природи, яка може зв’язати всіх чужинців, що нині живуть у сум’ятті в межах одного світу без жодної істинної мети, в одну сім’ю, зосереджену на тих самих батьках.

РОЗДІЛ V - ОСТАННІ ДНІ, НОВА ІСТИНА ТА НАШЕ СТАВЛЕННЯ

1. ОСТАННІ ДНІ ТА НОВА ІСТИНА

Грішні люди долають своє внутрішнє невігластво, підвищуючи свій духовний та інтелектуальний рівень через «дух і істину» (Ів. 4:23), згідно зі своєю релігією. Щодо істини, існують два види: внутрішня істина (релігія), яка долає внутрішнє невігластво, та зовнішня істина (наука), яка долає зовнішнє невігластво.

Відповідно, людина має два види інтелекту: внутрішній інтелект, який пробуджується внутрішньою істиною, і зовнішній інтелект, який пробуджується зовнішньою істиною. Тому внутрішній інтелект у своєму прагненні внутрішньої істини створив релігію, тоді як зовнішній інтелект у своєму прагненні зовнішньої істини створив науку. Духовні явища, що стосуються невидимого світу, спершу потрапляють у духовне пізнання через наших духів-людей за допомогою п'яти духовних чуттів; потім вони фізіологічно розпізнаються через резонанс п'яти фізичних чуттів. Однак істина з видимого світу надходить безпосередньо в наше пізнання за допомогою п'яти фізичних чуттів. Отже, процес пізнання відбувається як через духовний, так і через фізичний шлях.

Оскільки людина була створена так, що могла стати досконалою лише тоді, коли її духовна людина й фізична людина об'єднані, дух і істина мають бути в досконалій гармонії, пробуджуючи духовний та інтелектуальний рівень людини, перш ніж двостороннє пізнання через обидва шляхи — духовний і фізичний — зможе повністю збігтися. Тоді, вперше, людина досягне досконалого пізнання світу творіння.

У такий спосіб Бог провадить Своє провидіння відновлення людей до первісної природи, задуманої при творінні, підносячи через дух і істину духовний та інтелектуальний рівень людей, які через гріхопадіння впали в цілковите невігластво. Людина, користуючись благами епохи в Божому провидінні відновлення, поступово підноситься у своєму духовному та інтелектуальному рівні в міру просування історії. Отже, і дух, і істина, які є засобами для підвищення духовного та інтелектуального рівня, також повинні поступово підніматися на вищі рівні. Хоча дух і істина мають бути єдиними, вічними й незмінними, обсяг, ступінь і метод їхнього навчання та вираження людям, які перебувають у процесі відновлення зі стану невігластва, повинні змінюватися залежно від епохи.

Наприклад, у добу до Старого Заповіту (від Адама до Мойсея), Бог не давав людям слів істини, а лише наказував їм приносити жертви. Люди тієї доби, будучи неосвіченими, не могли отримати істину безпосередньо від Нього. Коли духовний та інтелектуальний рівень людей підвищився, Він дав Закон людям часів Мойсея, а Євангеліє — людям часів Ісуса. Ісус не говорив, що його слово було істиною, але що він сам був дорогою, істиною та життям (Івана 14:6). Це тому, що його слова були лише засобом вираження себе як істини; і обсяг, ступінь та метод вираження істини повинні змінюватися відповідно до тих, хто приймає слова.

З цього ми повинні усвідомити, що біблійні слова є засобом вираження істини, а не самою істиною. Дивлячись на речі з цієї точки зору, ми можемо зрозуміти, що Новий Заповіт був даний як підручник для навчання істини людям 2000 років тому, людям, чий духовний та інтелектуальний рівень був дуже низьким порівняно з сьогоднішнім. Отже, неможливо повністю задовольнити прагнення людини до істини в цій сучасній науковій цивілізації, використовуючи той самий метод вираження істини, у притчах та символах, який застосовувався для пробудження людей попередньої епохи. Як наслідок, сьогодні істина повинна постати з вищим стандартом і з науковим методом вираження, щоб дати змогу розумній сучасній людині зрозуміти її.

Ми називаємо це новою істиною. Ця нова істина, як обговорювалося у «Загальному вступі», повинна бути здатною повністю розв'язати проблеми релігії та науки згідно з однією уніфікованою темою і таким чином подолати внутрішнє та зовнішнє незнання людини.

Давайте дослідимо інші причини, чому нова істина повинна з'явитися.

Як зазначалося, Біблія не є самою істиною, а підручником, який навчає нас істини. У цьому підручнику більшість важливих частин істини розкрито в притчах і символах. Отже, метод тлумачення може відрізнятися залежно від читача. Відмінності в тлумаченні породили багато деномінацій. Оскільки джерело деномінаційних поділів не в людині, а у висловах, використаних у Біблії, поділи та сварки не можуть не зростати. Отже, ми не можемо очікувати, що поділи та сварки між конфесіями припиняться. Це перешкоджатиме здійсненню провидіння відновлення під об’єднанням християнства, якщо не з’явиться нова істина, яка зможе прояснити основний зміст Біблії настільки ясно, що кожен зможе визнати її та погодитися з нею. Тому Ісус обіцяв дати нам нові слова істини в останні дні, кажучи:

Я говорив вам це притчами; настає година, коли вже не притчами буду говорити вам, а прямо сповіщу вас про Отця. (Івана 16:25)

Ісус помер на хресті, не маючи змоги сказати все, що хотів сказати, через невір'я людей. Як Він сказав: «Якщо Я розповідав вам про земне, і ви не вірите, то як повірите, коли розповім вам про небесне?» (Ів. 3:12). Ісус також сказав Своїм учням: «Я ще багато маю сказати вам, але ви тепер не можете вмістити» (Ів. 16:12). Це виявило, яким скорботним Він був, бо не міг розповісти навіть Своїм власним учням те, що мав глибоко в серці.

Слова, які Ісус залишив невимовленими, не залишаться назавжди таємницею, але мають бути відкриті колись як нова істина через Святого Духа, як Ісус сказав нам:

Коли прийде Дух істини, Він наставить вас на всяку істину, бо Він не буде говорити від Себе, але говоритиме те, що почує, і сповістить вам майбутнє. (Івана 16:13)

Знову ми читаємо:

Я побачив у правиці Того, Хто сидить на престолі, книгу, написану зсередини і ззовні, запечатану сімома печатками. (Об. 5:1)

Саме на цьому сувої були слова, які Господь має дати нам в останні дні. Коли Іван плакав, бо не знайшлося нікого, хто був би гідний розкрити сувій або заглянути в нього, оскільки не було такої людини ні на небі, ні на землі, ні під землею, один із старців сказав:

...Лев із племени Юди, Корінь Давидів, переміг, щоб він міг розкрити сувій та його сім печаток. (Об. 5:3-5)

Лев, народжений від Кореня Давида, означає Христа. Отже, має настати день, коли Христос відкриє запечатаний сувій, який довго залишався таємницею для людства, і відкриє нову істину всім святим. Тому сказано: «Ти мусиш знову пророкувати про багато народів, і племен, і язиків, і царів» (Об. 10:11). Знову сказано:

І станеться в останні дні, говорить Бог, що Я виллю від Духа Мого на всяке тіло, і ваші сини та ваші дочки пророкуватимуть, і ваші юнаки бачитимуть видіння, і ваші старці снитимуть сни; так, і на Моїх рабів та на Моїх рабинь у ті дні Я виллю від Духа Мого; і вони пророкуватимуть. (Дії 2:17-18)

Отже, з багатьох точок зору нова істина має прийти в Останні Дні.

2. СТАВЛЕННЯ, ЯКЕ МИ ПОВИННІ ЗАЙНЯТИ В ОСТАННІ ДНІ

Якщо ми спостерігаємо за перебігом історії провидіння відновлення, то бачимо, що нове завжди починається тоді, коли старе ось-ось завершиться. Отже, період, коли старе закінчується, є саме тим періодом, коли починається нове. Завершення старої історії є початковим періодом для нової історії.

Людство нині перебуває в точці перетину, де два суверенітети добра і зла протистоять один одному. Ці два суверенітети, які почалися з однієї точки, відтоді прямували в протилежних напрямках і принесли відповідно свої всесвітні плоди. Люди цієї епохи поринають у внутрішню невпевненість, терор і хаос через поверховість своїх ідеалів та ідеологій. Зовні вони бояться, стикаючись із загрозою конфліктів і боротьби з жахливою зброєю. В останні дні станеться багато руйнівних явищ. Як говорить Біблія:

Бо повстане народ на народ, і царство на царство, і будуть голод і землетруси в різних місцях. (Матв. 24:7)

Неминуче, що таке страждання має відбутися, щоб панування зла було знищено, а панування добра — піднесено. Бог неодмінно встановить центр суверенітету добра, щоб із цього страждання започаткувати нову епоху. Ной, Авраам, Мойсей та Ісус були центральними постатями своїх відповідних нових епох. Тому ми повинні знайти центральну постать нової історії, яку Бог призначив, щоб ми могли стати учасниками нової епохи такими, якими Бог хоче нас бачити.

Провидіння нового віку не починається після повної ліквідації старого віку, а народжується й зростає в обставинах періоду завершення старого віку, завжди виглядаючи в конфлікті з тим віком. Відповідно, це провидіння нелегко зрозуміти тим, хто звик до умовностей старого віку. Ось чому мудреці історії, які приходили, щоб очолити провидіння нового віку, всі ставали жертвами старого віку. Можна навести приклад Ісуса, Який, прийшовши наприкінці старозавітного віку як центр нового провидіння новозавітного віку, здавався віруючим Закону Мойсеєвого єретиком, якого вони не могли зрозуміти. Зрештою Його відкинули через їхнє невіря в Нього, і Його розіп'яли. Ось чому Ісус сказав: «Молоде вино треба вливати в нові міхи» (Луки 5:38).

Христос прийде знову наприкінці Новозавітної доби як центр нового провидіння, щоб установити нове небо й нову землю, і дасть нам нові слова для побудови нової доби (Об. 21:1-7). Тому на час Другого пришестя Його схильні відкидати й переслідувати християни, так само як Ісуса переслідували й висміювали при Його приході юдеї, які казали, що в Ньому Вельзевул, князь демонів (Мт. 12:24). Тому Ісус передрік, що спершу Господь мусить багато постраждати й бути відкинутим тим поколінням під час Другого пришестя (Луки 17:25). Тому ті, хто в перехідний період історії вперто тримається середовища старого віку й затишно в ньому окопався, будуть засуджені разом зі старим віком.

Грішні люди, будучи дуже нетямущими у своїй чутливості до духовних речей, зазвичай наголошують на старій істині, прямуючи шляхом провидіння відновлення. Інакше кажучи, ці люди не відгукнуться на провидіння нової доби й не підуть за ним, навіть якщо провидіння відновлення приводить до нової доби, бо здебільшого вони все ще прив’язані до погляду на істину старої доби. Однак ті, хто здатен осягати духовні речі, зрозуміють провидіння нової доби духовно й почнуть відгукуватися на нього, навіть якщо їм доведеться зіткнутися з розбіжностями між новим поглядом на істину та поглядом старої доби.

Учні Ісуса, отже, не були надмірно прив’язані до Старого Заповіту. Радше вони йшли за тим, що відчували духовно у своїх серцях. Причина, чому люди молитви й сумління відчувають крайню духовну тривогу й нагальність в Останні Дні, полягає в тому, що, хоч вони невиразно відчувають духовні речі й готові в своїх серцях іти за провидінням нової доби, вони не зустріли нової істини, яка може вести їхнє зовнішнє єство в правильному напрямку.

Тому, якби ці люди лише прислухалися до нової істини, що веде їх до провидіння нової епохи, вони були б пробуджені в серці та розумі духом і істиною одночасно. Вони змогли б досконало розпізнати вимогу Божого провидіння для нової епохи. Природно, тоді вони відгукнуться на неї з невимовним щастям. Отже, сучасні люди останніх днів повинні намагатися осягнути духовні речі через смиренну молитву.

Отже, ми не повинні бути прив'язаними до загальноприйнятих уявлень, але повинні за всяку ціну знайти нову істину, яка веде їх до провидіння нової епохи. Ми можемо зробити це, спрямовуючи наше зовнішнє «я» до духовної мети. Тоді ми повинні встановити, чи знайдена таким чином істина стає єдиною з нашим духом, породжуючи справжню небесну радість глибоко в нашому серці. Роблячи це, святі Останніх Днів можуть знайти шлях до справжнього спасіння.

Діаграма: Світ творіння та Провидіння відновлення через субстанціальний розвиток Слова.