БОЖЕСТВЕННИЙ ПРИНЦИП
ЧАСТИНА I
РОЗДІЛ 2

ГРІХОПАДІННЯ ЛЮДИНИ

РОЗДІЛ I--КОРІНЬ ГРІХА

До теперішньої епохи жодна людина не знала кореня гріха. Християни вірили, що Адам і Єва, перший чоловік і перша жінка, з'їли плід дерева пізнання добра і зла, і що цей вчинок був коренем гріха. Є чимало віруючих, які припускають, що плід дерева пізнання добра і зла — це плід справжнього дерева, тоді як інші вірять, що плід є символом. Такі різноманітні думки ведуть до різних тлумачень і, отже, до плутанини.

1. ДЕРЕВО ЖИТТЯ ТА ДЕРЕВО ПІЗНАННЯ ДОБРА І ЗЛА

Багато християн і донині вірять, що плід, який спричинив падіння Адама та Єви, був буквально плодом дерева. Але як Бог — Батько людини — міг створити плід настільки спокусливим (Бут. 3:6), що Його діти ризикнули б упасти, аби його з'їсти? Як Він міг покласти такий шкідливий плід туди, де Його діти могли б так легко його дістати?

Ісус сказав: «Не те, що входить до уст, осквернює людину, а те, що виходить з уст, те осквернює людину» (Мт. 15:11). То як же їжа, яку споживає людина, могла спричинити її падіння? Первородний гріх людини був успадкований від першого чоловіка та першої жінки. Як щось їстівне могло бути джерелом того гріха або причиною передачі того первородного гріха дітям? Те, що успадковується, передається через родовід. Те, що людина з'їла, не може передаватися від одного покоління до наступного.

Багато хто вірить, що Бог створив плід дерева пізнання добра і зла і наказав людині не їсти його, щоб випробувати слухняність людини Йому. Ми мусимо запитати: чи Бог Любові випробовував би людину так безжально засобом, який міг би спричинити її смерть? Адам і Єва знали, що помруть, коли з'їдять плід, бо Бог сказав їм. Проте вони з'їли його. Ми не можемо зрозуміти, чому Адам і Єва, які були далеко від голодної смерті, порушили б Божу заповідь, ризикуючи своїм життям. Плід дерева пізнання добра і зла, мабуть, був настільки надзвичайно спокусливим і настільки палко бажаним, що страх покарання--навіть смерті--не міг стримати їх від того, щоб з'їсти його.

Якщо плід дерева пізнання добра і зла не був матеріальним плодом, а символом, що ж символізує цей символ? Щоб відповісти на це питання, почнімо з дослідження дерева життя, яке росло в Едемському саду разом із деревом пізнання добра і зла (Бут. 2:9). Коли ми збагнемо справжню природу дерева життя, ми також пізнаємо природу дерева пізнання добра і зла.

(1) Дерево Життя

Згідно з Біблією, надія занепалої людини полягає в Дереві Життя, тобто в тому, щоб стати Деревом Життя. Ізраїльтяни Старого Заповіту вбачали в Дереві Життя свою найвищу надію (Прип. 13:12). Надія християн від часів Ісуса до сьогодення була спрямована на Дерево Життя (Об. 22:14). Оскільки найвищою надією занепалої людини є Дерево Життя, ми можемо зробити висновок, що надією Адама до його падіння також було Дерево Життя.

Чому ми можемо зробити висновок, що надією Адама було досягти Дерева Життя? Буття 3:24 говорить, що після того, як Адам вчинив гріх, Бог поставив херувимів і полум'яний меч, щоб охороняти Дерево Життя. Через своє падіння Адам був вигнаний з Едемського саду (Бут 3:24), не досягнувши Дерева Життя. Відтоді й донині пала людина поклала свою надію на досягнення того, чого Адам не зміг досягти, -- Дерева Життя.

Чого мав надіятися Адам, перебуваючи в процесі зростання до досконалості? Він надіявся досягти досконалої мужності, не впавши, і таким чином здійснити Божий ідеал творіння. Отже, тепер ми можемо зрозуміти важливість Дерева Життя як «мужності, що здійснює ідеал творіння», як удосконаленого Адама. Дерево Життя представляє удосконаленого Адама.

Якби Адам досяг Дерева Життя, усі його нащадки також могли б досягти Дерева Життя і таким чином могли б реалізувати Царство Небесне на землі. Але Адам упав, і Бог поставив полум'яний меч при вході до Саду, щоб охороняти його. Тож Дерево Життя залишається надією падшої людини, яка намагається відновити ідеал творіння.

Чому прагнення досягти Дерева Життя є настільки складним, що ніхто його не досяг? Падша людина, обтяжена первородним гріхом, не може досягти цієї мети лише власними силами. Повинна прийти людина, яка здійснила ідеал творіння на землі, і притягнути до себе всіх падших людей у гармонійній єдності (Рим. 11:17). Така людина повинна прийти, щоб показати падшим людям шлях. Ісус прийшов як Дерево Життя, щоб здійснити надію старозавітних святих, які чекали на його пришестя (Прип. 13:12).

Дії 2:4 говорить, що святі в день П’ятидесятниці могли отримати Святого Духа, через Якого все людство могло прийти до Ісуса, Дерева Життя, і з’єднатися з Ним. Це могло статися лише після розподілу «язиків, немов вогню», тобто вогняного меча, який охороняє шлях до Дерева Життя. Лише в такий спосіб християни духовно з’єднуються з Ісусом. Отже, хоч би якою побожною була їхня віра в Ісуса, батьки не можуть не народити грішних дітей, які повинні пройти через відкуплення гріхів. Ми знаємо, що навіть найблагочестивіші святі не змогли усунути первородний гріх; тому навіть вони мусять передати цей гріх своїм дітям (пор. Частина I, розд. 4, розд. I--140).

Тому Христос повинен прийти на землю знову як Дерево Життя, щоб здійснити провидіння викуплення людства від первородного гріха, прищепивши людей до Себе. Це причина, чому святі Новозавітної доби очікують на Дерево Життя, записане в Об'явленні 22:14, яке, насправді, є Господом Другого Пришестя.

Ми можемо зрозуміти, що мета Божого провидіння спасіння полягає в тому, щоб відновити Дерево життя, втрачене в Едемському саду (Бут. 2:9), до Дерева життя, згаданого в Об'явленні 22:14. Через гріхопадіння Адам не зміг досягти першого Дерева життя. Тому Христос повинен прийти знову як останній Адам (Об. 22:13), щоб спасти занепалу людину. Саме з цієї причини Христа називають "останнім Адамом" (I Кор. 15:45).

(2) Дерево пізнання добра і зла

Бог створив Адама, а також створив Єву як дружину Адама. Отже, коли ми знаходимо в Едемському саду дерево, що символізує чоловічу сутність, ми знаємо, що мусить бути й інше дерево, яке символізує жіночу сутність. Дерево пізнання добра і зла, яке було описане як таке, що стоїть поруч із Деревом життя (Бут. 2:9), таким чином було символом Єви.

Біблія називає Ісуса виноградною лозою (Ів. 15:5) або оливковим деревом (Рим. 11:17). Так само Адам і Єва представлені двома деревами.

2. ІСТИННА ПРИРОДА ЗМІЯ

У Біблії ми читаємо, що змій спокусив Єву до гріха (Бут. 3:4-5). Що означає цей змій? Відповідь знаходимо, досліджуючи справжній характер змія в третьому розділі Книги Буття.

Змій, описаний у Біблії, міг розмовляти з людиною. Більше того, він спричинив падіння людини, яка є духовною істотою. Отже, змій також мав бути духовною істотою. Він знав Божий намір заборонити людині їсти плід дерева пізнання добра і зла. Це остаточно свідчить нам, що змій був духовним.

У Об'явленні 12:9 ми далі читаємо, що «великий дракон був скинутий, древній змій», якого одні називають дияволом, а інші — сатаною. Цей «древній змій» був тим самим, який спокусив Адама та Єву в Едемському саду. Цей змій називається дияволом і сатаною, який, як ми знаємо, постійно спрямовує людський розум до зла. Отже, сатана має бути духовною істотою. Якщо диявол є духовним, то змій, що символізує диявола, також має бути духовним. Тож ми переконуємося, що змій, який спокусив першого чоловіка та першу жінку, не був твариною, а був духовною істотою.

Питання, яке ми маємо розв'язати, полягає в тому, чи існував змій до часу творіння, чи був утворений під час творіння. Якби цей змій був істотою, що існувала до творіння з метою, протилежною меті Бога, боротьба між добром і злом у світі була б неминучою і вічною. Тоді Божий провидіння відновлення зійшло б нанівець; і монізм, віра в те, що всі речі були створені одним Богом, був би спростований. Тому ми не можемо уникнути висновку, що духовна істота, уподібнена до змія, була істотою, спочатку створеною для мети добра, яка згодом впала і була деградована, щоб стати Сатаною.

Яка духовна істота могла розмовляти з людиною, знати Божу волю, жити на небі (у світі духу) і могла панувати над людською душею, перевершуючи час і простір, навіть після свого падіння й деградації? Жодна істота не наділена такими характеристиками, крім ангела. Отже, змій мав бути образним терміном на позначення ангела. У 2 Петра 2:4 ми читаємо, що Бог не пощадив ангелів, коли вони згрішили, але скинув їх до пекла. Тому ми мусимо дійти висновку, що справжня природа змія, який спокусив людину на гріх, була природою ангела.

Язик змія роздвоєний. Це символізує людину або істоту, яка одним язиком промовляє два різні речі, істоту, яка живе подвійним життям з одним серцем. Змій також є символом того, хто спонукає інших жертвувати собою заради власної вигоди. Змій обвиває своїм тілом здобич, а потім пожирає її. З цих причин Біблія уподібнила ангела, який спокушав людину, до змія.

3. ГРІХОПАДІННЯ АНГЕЛА ТА ГРІХОПАДІННЯ ЛЮДИНИ

Тепер ми знаємо, що змій, який спокусив людину до гріхопадіння, був ангелом, і що цей ангел, впавши в гріх, став сатаною. Дослідімо далі, який саме гріх вчинили ангел і (the) людина.

(1) Злочин ангела

Юда 1:6-7 говорить:

І ангелів, які не зберегли свого власного становища, але залишили своє належне житло, він утримує в вічних кайданах у підземній темряві до суду великого дня; так само як Содом і Гоморра та навколишні міста, які так само чинили неморально [вчинили розпусту] і віддавалися неприродній похоті, слугують прикладом, зазнаючи покарання вічним вогнем.

З цього ми можемо зробити висновок, що ангел упав унаслідок аморального вчинку неприродної похоті, і цим вчинком був розпуста.

Блуд є злочином, який не може вчинити одна людина сама. Тому ми повинні знати, з ким ангел вчинив блуд у Едемському саду. Щоб це з'ясувати, спершу дослідімо, який саме злочин вчинила людина.

(2) Злочин людини

У Книзі Буття 2:25 ми читаємо, що Адам і Єва були нагими і не соромилися своєї наготи. Але після гріхопадіння вони засоромилися своєї наготи й пошили собі пояс із фігового листя, щоб прикрити свої нижні частини (Бут. 3:7). Якби вони вчинили гріх, з'ївши справжній плід із «дерева пізнання добра і зла», то прикрили б радше свої руки та роти. Людині властиво приховувати місце, яким вона згрішила. Вони прикрили свої статеві частини, ясно вказуючи на те, що соромилися статевих ділянок свого тіла, бо згрішили через них. Із цього ми знаємо, що вони вчинили гріх через статеві частини своїх тіл.

У Йова 31:33 написано: «Якщо я приховував свої провини від людей, ховаючи свою беззаконня в своїх грудях...». Адам приховав свій переступ, закривши статеву частину свого тіла після падіння. Це знову вказує на те, що статева частина тіла Адама була ділянкою переступу. Таким чином, ми повинні зробити висновок, що статева частина Адама стала місцем переступу, тому що Адам вчинив гріх через цю частину.

У світі до гріхопадіння людини, який вчинок могла б вона здійснити, ризикуючи своїм життям? Це не могло бути нічим іншим, як неправильним вчинком любові. З погляду Божого творіння, любов має бути найціннішим і найсвятішим вчинком у світі. Проте люди від часів гріхопадіння часто вважали вчинок любові ганебним, бо саме любов була причиною людського гріхопадіння. Це ще більше доводить, що людина впала через розпусту.

(3) Акт перелюбу між ангелом і людиною

До цього часу ми з'ясували той факт, що людина була спокушена ангелом і впала. І людина, і ангел впали через розпусту. У світі творіння люди й ангели є єдиними духовними істотами, здатними мати стосунки любові. З наведеного вище ми можемо зробити висновок, що між людиною й ангелом мав відбутися якийсь акт перелюбу.

Івана 8:44 говорить: «Ваш батько — диявол, і ви хочете виконувати бажання вашого батька». Знову ж таки, Об'явлення 12:9 уточнює, що диявол — це сатана, і що сатана — це «давній змій», який спокусив людину. З цих біблійних віршів ми можемо стверджувати, що людина є нащадком диявола і, природно, нащадком сатани; і таким чином, вона є нащадком змія. Якими були обставини навколо тієї справи, яка зробила людину нащадком занепалого ангела, сатани? Ці обставини пов'язані з тим фактом, що перелюб було вчинено між першими людськими предками та ангелом. Від цього акту всі люди стали народжуватися від сатанинського роду, окремо від Божого. У Посланні до Римлян 8:23 сказано: ...ми самі, які маємо перші плоди Духа, зітхаємо внутрішньо, очікуючи усиновлення як синів, викуплення наших тіл.

У Матвія 3:7 Іван Хреститель докоряв невірним людям, називаючи їх "породженням гадюк" -- синами сатани. Знову ж таки, у Матвія 23:33 Ісус докоряв юдеям, кажучи: "Змії, породження гадюк, як ви уникнете засудження до пекла?".

З цих біблійних посилань ми можемо встановити, що між ангелом і людиною існував перелюбний зв’язок, і це стало причиною гріхопадіння людини.

4. ПЛІД ДЕРЕВА ПІЗНАННЯ ДОБРА І ЗЛА

Ми вже з'ясували той факт, що дерево пізнання добра і зла — це Єва. Що ж тоді символізує плід цього дерева? Він символізує любов Єви. Так само як плодове дерево розмножується через плід, що містить його насіння, Єва мала розмножити дітей добра через свою любов, зосереджену на Богові. Але натомість Єва розмножила дітей зла через свою любов, зосереджену на сатані. Єва була створена, щоб стати досконалою через період зростання; вона могла приносити або добрий плід, або поганий плід через свою любов. Отже, її любов називалася «плодом дерева пізнання добра і зла», тоді як сама вона називалася «деревом пізнання добра і зла».

Тоді що означав акт споживання плоду дерева пізнання добра і зла? Коли ми кажемо, що щось їмо, це означає, що ми перетворюємо це на свою кров і плоть. Єва мала примножити дітей доброго роду через свою кров і плоть добра, похідні від доброго «плоду», який вона спожила у своїй любові, зосередженій на Бозі. Натомість вона породила грішний світ, множачи дітей поганого родоводу через свою кров і плоть зла, похідного від злого «плоду», який вона з'їла у своїй любові, зосередженій на Сатані. Відповідно, те, що Єва з'їла плід дерева пізнання добра і зла, означає, що вона мала кровний зв'язок з ангелом (Сатаною) через свою злу любов, зосереджену на ньому.

Буття 3:14 говорить, що Бог прокляв занепалого ангела, сказавши, що він буде ходити на своєму череві та буде їсти порох усі дні свого життя. «На череві своєму будеш ходити» означає, що ангел стає жалюгідною істотою, нездатною функціонувати належним чином згідно з початковим способом творення. Мусити «їсти порох» означає, що він повинен жити, отримуючи елементи злої життєвої сили від грішного світу, позбавлений права мати елементи життя від Бога, оскільки він був скинутий з неба (Іс. 14:12, Об. 12:9).

5. КОРІНЬ ГРІХА

Згідно з тим, що було з'ясовано Біблією, ми дійшли розуміння, що корінь гріха полягає не в тому, що перші людські предки з'їли плід, а в тому, що вони мали заборонений кровний зв'язок з ангелом, символізованим змієм. Отже, вони не могли примножити добре родове дерево Бога, а натомість примножили зле родове дерево Сатани.

Крім того, є ще один факт, який ясно демонструє, що корінь людського гріха походить від перелюбу. Саме тому, що корінь гріха розпочався з кровного зв'язку, первородний гріх передається з покоління в покоління. Кожна релігія, яка вчить, як усунути гріх, називала перелюб найбільшим гріхом і наголошувала на аскетичному житті, щоб його запобігти. Це також демонструє, що корінь гріха полягає в перелюбі. Ізраїльтяни були обрізані як умова викуплення, щоб стати Божими вибраними, тому що корінь гріха полягав у тому, що вони отримали злу кров через перелюб, і вони хотіли освятити себе, щоб створити умову для видалення злої крові з їхньої плоті як падших людей.

Головною причиною падіння численних націй, національних героїв і патріотів був перелюб, бо потяг до перелюбу, корінь гріха, завжди діяв у розумі людини, навіть коли вона цього не усвідомлювала. Ми можемо бути здатні викорінити всі інші гріхи, піднісши етику й мораль людини через релігію, освіту та вдосконалення економічної й суспільної системи. Але за сучасних умов ніхто не може запобігти злочину перелюбу, який стає дедалі поширенішим у міру того, як розвиток цивілізації робить людське життя легшим і більш лінивим. Тому ми ніколи не можемо сподіватися на встановлення ідеального світу, якщо не зможемо викорінити джерело цього злочину. Відповідно, Господь Другого Пришестя повинен бути спроможним повністю розв'язати цю проблему. Усі ці факти доводять, що корінь гріха полягає в перелюбі.

РОЗДІЛ II--МОТИВАЦІЯ ТА ПРОЦЕС ГРІХОПАДІННЯ

Ми вже з'ясували в Розділі I той факт, що змій був ангелом, який спричинив падіння Єви. Оскільки мотивація людського падіння полягала в ангелі, ми повинні дещо знати про ангела, перш ніж зможемо дійсно пізнати мотивацію та процес падіння.

1. СТВОРЕННЯ АНГЕЛА, ЙОГО МІСІЯ ТА ЙОГО ВЗАЄМОВІДНОСИНИ З ЛЮДИНОЮ

Усі істоти були створені Богом. Ангели не були винятком. Бог створив ангельський світ перед усім іншим. Буття 1:26 записує історію творення: «Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою», ставлячи першу особу в множині. Це не тому, що Він говорив як трійця, як багато теологів тлумачили, а тому, що Він говорив до ангелів, які були створені перед людиною (Бут. 1:26).

Бог створив ангелів як служителів, які мали допомагати у створенні всесвіту та в Його провидінні для нього (Євр. 1:14). Ангели передали Авраамові важливі слова благословення від Бога (Бут. 18:10), сповістили про зачаття Марією Христа (Матв. 1:20, Луки 1:31) та звільнили Петра від кайданів і вивели його з в'язниці (Дії 12:7-11). Ми можемо знайти численні приклади в Біблії того, як ангели працювали для Бога. В Об'явленні 22:9 ангел називає себе "служителем", тоді як у Євреїв 1:14 сказано, що ангели є "службовими духами". Знову ж таки, ми можемо знайти в багатьох біблійних віршах твердий доказ того, що ангелів було створено, щоб шанувати й прославляти Бога (Об. 5:11-12, 7:11-12).

Давайте тепер дослідимо взаємини між людиною та ангелами згідно з принципом творення. Оскільки Бог створив людей як Своїх дітей, давши їм панування над усім творінням (Бут. 1:28), людина мала панувати також і над ангелами. У Першому посланні до коринтян 6:3 сказано, що людина має владу судити ангелів. Багато з тих, хто спілкується зі світом духів, часто бачать ангелів, які служать святим у Раю. Це також є добрим прикладом, що ілюструє, як ангели служать людям.

2. ДУХОВНЕ ГРІХОПАДІННЯ ТА ФІЗИЧНЕ ГРІХОПАДІННЯ

Оскільки Бог створив людину як духа і тіло, гріхопадіння також сталося у духі й тілі. Гріхопадіння через кровний зв'язок між ангелом і Євою було духовним гріхопадінням, тоді як гріхопадіння через кровний зв'язок між Євою та Адамом було фізичним гріхопадінням.

Як міг існувати статевий зв'язок між ангелом і людиною? Почуття та відчуття сприймаються й на них відповідають у невидимому, або духовному світі. Контакт між духом і земною людиною (яка має духа) не дуже відрізняється від контакту між двома земними людськими істотами. Тому статевий союз між людською істотою та ангелом насправді можливий.

Це можна зрозуміти ще ясніше з наступних історій. У людському суспільстві зафіксовано випадки, коли земний чоловік вів подружнє життя з духом. Є розповідь про ангела, який, борючись із Яковом, торкнувся суглоба його стегна і вивихнув його (Бут. 32:25). Ще одна розповідь — про ангелів, які з'явилися в домі Авраама і їли м'ясо та іншу їжу, яку він приготував для них (Бут. 18:7-8), і два ангели, які відвідали Лота й їли прісний хліб, який він для них спекли. Міські чоловіки, збуджені сексуальним бажанням побачивши їх, оточували дім і кликали до Лота: «Де ті мужі, що прийшли до тебе цієї ночі? Виведи їх до нас, щоб ми пізнали їх» (Бут. 19:5). Ці випадки ілюструють можливість контакту між людьми та ангелами.

(1) Духовне падіння

Бог створив ангельський світ (Бут. 1:26) і поставив Люцифера (позначеного як «Денниця, син зорі», Іс. 14:12) на становище архангела. Люцифер перебував у становищі, щоб монополізувати Божу любов як посередник між Богом і ангельським світом, так само як Авраам був каналом для Божого благословення для ізраїльтян. Однак Бог, створивши людей як Своїх дітей, любив їх набагато більше, ніж любив Люцифера, який був створений як Його слуга. Насправді Люцифер отримував стільки ж Божої любові, як і до створення людини, але коли він побачив, що Бог любить Адама і Єву більше, він відчув, що Бог любить його менше, ніж раніше. Ця ситуація подібна до біблійної притчі про робітників, які почали працювати рано вранці; побачивши, що ті, кого найняли пізно і хто працював мало, отримали таку саму платню, як і вони, вони відчули, що їм недоплатили, хоча й отримали обіцяну суму (Мт. 20:1-15). Люцифер, який відчув зменшення любові, спробував спокусити Єву, щоб вона підкорилася йому, аби він міг насолоджуватися тим самим становищем у людському суспільстві, яке він мав у ангельському світі. Це була мотивація духовного падіння.

Усе суще створене, щоб приймати Боже панування через любов. Отже, любов є джерелом життя та сутністю щастя; любов є ідеалом усього творіння. Відповідно, чим більше людина приймає Божу любов, тим прекраснішою вона стає. Тож було цілком природно, що Єва видавалася найвродливішою в очах Люцифера. Більше того, коли Єва була сприйнятливою до його спокуси, Люцифер був сильно збуджений поривом любові до Єви. У цей момент Люцифер наважився спокусити Єву, ризикуючи своїм життям. Люцифер, який залишив своє становище через надмірне бажання, та Єва, яка прагнула відкрити свої очі, як у Бога, через сексуальні стосунки, перш ніж вона була до цього готова, таким чином утворили взаємну основу й вступили у статевий зв'язок одне з одним через свою дію давання й приймання (Бут 3:5-6). Оскільки сила любові, що походила від їхньої дії давання та приймання, не була заснована на Принципі, вони впали в незаконний зв'язок духовної любові.

Згідно з принципом, що люди були створені для обміну елементами з тією метою, з ким вони стали одним тілом через любов, Єва отримала певні елементи від Люцифера, коли вона з'єдналася з ним в одне тіло через любов. Спочатку вона отримала від Люцифера почуття страху, яке походило від його винної совісті через порушення ними мети творення. По-друге, вона отримала мудрість, яка дала їй змогу усвідомити, що її призначеним чоловіком у первісній природі творіння був не Люцифер, а Адам. У той час Єва все ще перебувала в періоді незрілості. Тому вона була незрілою у своїй мудрості порівняно з архангелом, який уже досяг певного рівня зрілості. Отже, вона отримала мудрість архангела.

(2) Фізичне падіння

Адам і Єва мали стати чоловіком і дружиною, вічно зосередженими на Богові, після свого вдосконалення. Однак Єва з'єдналася з Адамом після того, як вона мала заборонений зв'язок з архангелом у період свого зростання. Адам також упав у період свого зростання. Передчасний подружній зв'язок, таким чином встановлений між Адамом і Євою, був зосереджений на Сатані й спричинив фізичне падіння.

Як згадувалося вище, Єва внаслідок духовного падіння з архангелом набула почуття страху, що виникало від мук її винної совісті, а також мудрості усвідомити, що її призначеним чоловіком був не архангел, а Адам. Тоді Єва спокусила Адама в надії, що зможе позбутися страху, породженого падінням, і постати перед Богом, ставши, навіть тоді, одним тілом з Адамом, який мав бути її чоловіком. Це було спонуканням, що стояло за фізичним падінням.

Єва, ставши одним тілом з архангелом через їхній незаконний статевий зв'язок, опинилася в становищі архангела щодо Адама. Тому Адам, якого Бог любив, видавався їй дуже вродливим. Адам був єдиною надією Єви на повернення до Бога. Відчуваючи це, Єва спокусила Адама, так само як архангел спокусив її. Адам і Єва утворили взаємну основу, і через їхню дію давання й приймання сила любові притягнула їх ближче. Ця могутня любов змусила Адама залишити свою початкову позицію і зрештою спричинила те, що Єва та він вступили в незаконний статевий зв'язок.

Адам, ставши одним тілом з Євою, успадкував усі елементи, які Єва отримала від Люцифера, у той самий спосіб, що й вона. Ці елементи потім були передані їхнім нащадкам. Незважаючи на падіння Єви, якби Адам досяг досконалості, не утворивши взаємної основи з палою Євою, він як удосконалений суб'єкт залишився б неушкодженим, і провидіння для відновлення самої Єви було б набагато легшим. Однак Адам також упав, і людство множилося в гріху до сьогоднішнього дня, таким чином продовжуючи родовід Сатани.

РОЗДІЛ III--СИЛА ЛЮБОВІ, СИЛА ПРИНЦИПУ ТА БОЖА ЗАПОВІДЬ

1. ГРІХОПАДІННЯ ЛЮДИНИ З ТОЧКИ ЗОРУ СИЛИ ЛЮБОВІ ТА СИЛИ ПРИНЦИПУ

Людина була створена, щоб жити відповідно до Принципу. Тому не може бути, щоб сила Принципу спричинила гріхопадіння і зіштовхнула людину з правильного шляху. Ми можемо порівняти це з поїздом, який не може зійти з колії сам по собі. Щоб поїзд зійшов з колії, повинна статися поломка двигуна чи рейки, або ж зовнішня сила, сильніша за його власну рушійну силу, повинна зіткнутися з ним, прийшовши з іншого напрямку. Так само людина може впасти, коли певна сила, сильніша за силу Принципу, який змушує її рости, і з іншою метою, зіштовхується з нею. Сила, яка сильніша за силу Принципу, є не чим іншим, як силою любові. Тому людина в незрілому стані могла впасти через силу любові, якщо вона не була зосереджена на Принципі.

Чому ж тоді сила любові виявилася сильнішою за силу Принципу, так що людина впала, коли зустрілася з любов'ю, спрямованою на іншу мету?

Згідно з принципом творення, Божа любов є суб'єктивною любов'ю, явленою через основу чотирьох позицій, яка встановлюється через досягнення трьох об'єктивних цілей за допомогою трьох об'єктивних любовей. Тому любов є джерелом життя і щастя людини, бо без Божої любові основа чотирьох позицій, яка є метою творення людини, ніколи не могла б бути встановлена. Бог через любов повинен був панувати над людиною, яка створена через Принцип. Отже, щоб любов мала більшу цінність, сила любові повинна бути сильнішою за силу Принципу. Якби сила любові була слабшою за силу Принципу, Божа любов не могла б панувати над людиною, яка створена через Принцип. Радше людина переймалася б Принципом більше, ніж Божою любов'ю. Саме тому Ісус хотів виховати своїх учнів істиною та спасти їх любов’ю.

2. МЕТА ДАВАННЯ БОГОМ ЛЮДИНІ ЗАПОВІДІ

Якою могла бути мета того, що Бог дав Адаму та Єві заповідь не їсти плід? Якби Адам і Єва, які через свою незрілість не перебували під безпосереднім пануванням Божої любові, увійшли у взаємні стосунки з архангелом на основі непринципової любові, вони могли б зазнати падіння, оскільки сила любові була дужчою за силу Принципу. Але, якою б сильною не була сила любові архангела, якби вони дотримувалися Божої заповіді, не відповідаючи ангелові, здійснюючи дію давання й приймання лише з Богом, вони не могли б упасти. У такому разі сила непринципової любові не могла б мати жодного впливу. Оскільки вони утворили взаємну основу з архангелом і здійснювали з ним дію давання й приймання всупереч Божій заповіді, сила забороненої любові змусила їх відхилитися від Принципу.

Не лише тому, що Він хотів запобігти його падінню, Бог дав таку заповідь людині, поки вона ще була незрілою. Бог також хотів, щоб людина насолоджувалася пануванням над усім творінням, успадкувавши Його творчу природу. Отже, Адам і Єва мали вдосконалити себе через свою віру в Слово, як свою власну частину відповідальності (пор. Частина I, Розд. 1, Секц. V, 2.2--55).

Бог дав цю заповідь не архангелу, а людині; Він прагнув піднести гідність і гідність людини в принципі творіння, щоб людина могла панувати навіть над архангелом із позиції Божого сина.

3. ПЕРІОД, ЩО ПОТРЕБУВАВ ЗАПОВІДІ

Чи була б Божа заповідь не їсти плоду необхідною назавжди? З точки зору любові, виконанням другого Божого благословення є те, що Адам і Єва входять у безпосереднє панування Бога через Його любов, стаючи чоловіком і дружиною, зосереджуючись на Божій любові, та примножуючи своїх дітей (Бут. 1:28). Тому людина була створена так, щоб за Принципом їй було дозволено їсти плід після її досконалості.

Оскільки сила любові є сильнішою за силу Принципу, Адам і Єва не могли б згрішити, якби вони стали чоловіком і дружиною після свого вдосконалення та увійшли до безпосереднього панування Бога через свою абсолютну любов. (У цьому випадку жодна людина й жодна інша сила не могла б зламати силу абсолютної подружньої любові. Більше того, сила любові архангела, яка мала б бути меншою й слабшою за силу людини, аж ніяк не могла б розірвати їхню взаємну любов, зосереджену на Богові. Тому Божа заповідь не їсти плід була б необхідною для Адама й Єви лише в період їхньої незрілості.

РОЗДІЛ IV--РЕЗУЛЬТАТ ГРІХОПАДІННЯ ЛЮДИНИ

Який результат був спричинений у світі творіння, включаючи людину та архангела, духовним і фізичним падінням Адама та Єви? Давайте розглянемо це важливе питання.

1. САТАНА ТА ЗАГРІШЕНА ЛЮДИНА

Ми раніше згадували, що Люцифер, занепалий архангел, був названий сатаною. Людина занепала, ставши дитиною сатани, бо вона утворила чотирипозиційну основу, зосереджену на сатані, і таким чином стала з ним одним тілом через їхній кровний зв'язок. Тому Ісус сказав, що занепалі люди — від свого батька диявола (Ів. 8:44), і багато разів називав їх поріддям гадючим, тобто синами сатани (Мт. 3:7, 12:34, 23:33). До Римлян 8:23 сказано: «...не тільки творіння, але й ми самі, які маємо перші плоди Духа, зітхаємо внутрішньо, очікуючи усиновлення як сини...». Це тому, що людина не могла успадкувати родовід Бога, а натомість успадкувала родовід Сатани через гріхопадіння перших людських предків.

Якби Адам і Єва, досягнувши досконалості, утвердили чотирипозиційну основу з Богом у центрі, то світ під суверенітетом Бога міг би бути встановлений уже тоді. Однак вони впали в період незрілості, утворивши таким чином чотирипозиційну основу із сатаною в центрі. Тому світ перейшов під сатанинський суверенітет. У Йоана 12:31 сказано, що сатана є "князем цього світу", тоді як у II Коринтян 4:4 сатана названий "богом цього світу". Ось у який спосіб сатана став панувати над людиною, яка була створена, щоб панувати над усім творінням, і таким чином став панувати також над творінням. Тому в Посланні до Римлян 8:19 сказано, що творіння з нетерпінням чекає об'явлення синів Божих. Це означає, що все творіння, перебуваючи тепер під пануванням сатани, тоді як ним мали б володіти досконалі люди, прагне відштовхнути сатану й побачити явлення людей первісної природи творіння, які мають право володіти всім творінням у любові.

2. ДІЯЛЬНІСТЬ САТАНИ В ЛЮДСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Сатана постійно звинувачує людей перед Богом, так само як він робив це з Йовом (Йов 1:9-11), щоб кинути їх у пекло. Однак навіть Сатана не може здійснювати такого роду злу дію, не маючи об'єкта, з яким він міг би утворити основу для взаємного давання й отримання. Об'єктами Сатани є злі духи у світі духу. Об'єктами цих злих духів є духовні люди злих людей на землі. Об'єктами духів злих людей на землі є їхні власні фізичні тіла. Тому сатанинська сила, передана злими духами, призводить до злих фізичних дій земних людей. Тому ми читаємо в Луки 22:3, що сатана увійшов у Юду Іскаріота. Знову в Матвія 16:23 Ісус назвав Петра «сатаною». У Біблії злі духовні люди називаються «ангелами» диявола (Матв. 25:41).

Відновити земне Царство Небесне (Частина I, розд. 3, сек. II--103) означає здійснити світ, у якому сатана ніколи не зможе діяти, через те що людина повністю розірве свою взаємну основу із сатаною та відновить свою взаємну основу з Богом, увійшовши таким чином у дію давання й приймання з Ним. Те, що Бог тримає сатану в бездонній ямі в Останні Дні, означає, що сатана не зможе діяти, оскільки він втратить свій об'єкт, з яким міг би працювати. Щоб людина могла відсікти своє взаємне підґрунтя із сатаною та мати законне право судити його (1 Кор. 6:3), вона повинна знати справжній характер злочину сатани й звинуватити його перед Богом. Однак Бог, створюючи ангелів і людей, дав їм свободу; і тому Він не може відновити їх силою. Тому людина повинна бути здатною змусити сатану прийти до природної капітуляції, підносячи Слово, через виконання своєї власної частини відповідальності за власною волею, перш ніж вона зможе бути відновлена до статусу людини первісної природи творіння. Історія провидіння відновлення була продовжена на такий тривалий час, тому що Бог розвиває Своє провидіння згідно з такими принципами.

3. ДОБРО І ЗЛО З ТОЧКИ ЗОРУ ПРИРОДИ МЕТИ

Ми вже визначили добро і зло в "Первісній цінності творіння" (Частина I, розд. 1, сек. IV--46). Тепер дослідімо добро і зло з погляду природи мети. Якби Адам і Єва встановили чотирипозиційну основу, зосереджену на Богові, через любов, якою вони були первісно наділені, вони б реалізували світ добра. Але вони усвідомили світ зла, бо встановили чотирипозиційну основу, зосереджену на Сатані, через свою любов, яка мала мету, протилежну добру. Отже, добро і зло можуть бути результатом однієї й тієї самої дії, але мати різний напрям і мету. Є багато прикладів, які ілюструють, що людська природа, яку вважають злою, була б доброю, якби вона прямувала до мети Божої волі. Наприклад, людське бажання або прагнення, які зазвичай вважаються злом, є частиною первісної природи творіння, дарованої Богом на початку. Це так, тому що метою творіння було отримання радості, а радість може бути досягнута лише тоді, коли бажання здійснене. Якби людина не мала бажання чи прагнення, вона не могла б мати радості. Якби людина не мала бажання чи прагнення, вона не мала б прагнення отримувати Божу любов, бажати жити, чинити добрі справи, ані розвиватися. Таким чином, ні мета творення Бога, ні провидіння відновлення не могли бути здійснені. Підтримання та розвиток людського суспільства, також, були б ускладнені.

Початкове бажання людини, будучи початковою природою творіння, приводить до здійснення добра, якщо воно приносить плід для мети Божої волі. Навпаки, якщо воно приносить плід для мети сатанинської волі, воно призводить до зла. З цього принципу самоочевидно, що навіть світ зла, коли його повернуто до мети добра, зосередженої на Христі, буде відновлено до досконалого добра, таким чином здійснюючи Царство Боже на землі (пор. Частина I, розд. 3, розд. II, 2--105). Відповідно, провидіння спасіння полягає в тому, щоб змінити напрямок занепалого світу, який прямує до мети сатани, на напрямок Царства Небесного на землі, щоб здійснити Божу мету творіння.

Мірило добра, яке підтримується в ході цього провидіння, не є абсолютним, а відносним. Це тому, що протягом певної епохи може вважатися добром слідувати меті ідеології суверена, тоді як вважається злом іти проти його мети. Але щойно епоха і суверен змінюються, приносячи іншу ідеологію, мета також зміниться, а разом з нею і мірило добра і зла. У будь-якій релігії чи ідеології для її послідовників «добром» є дотримуватися мети, визначеної доктриною, тоді як іти проти неї — «злом». Але для тих, хто належить до іншої релігії чи ідеології, або для тих, хто змінює свої переконання, мірило добра і зла, природно, відрізнятиметься відповідно до різниці в меті.

Головна причина конфліктів і революцій, які постійно відбуваються в людському суспільстві, — це зміна мірила добра і зла, що відбувається, коли змінюється мета, якої прагнуть люди. Мірило добра в ході відновлення, отже, не є абсолютним, а відносним. Однак, коли суверенітет Сатани буде вигнано з землі, і Бог, вічна абсолютна Істота, трансцендентна часу й простору, відновить Свій суверенітет зі Своєю абсолютною ідеологією, мета, визначена цією ідеологією, та витікаючий з неї стандарт добра, також будуть абсолютними. Це буде світ макрокосмічної ідеології, який буде встановлено Господом Другого Пришестя. Насправді людська історія була боротьбою у прагненні до абсолютного добра, якого бажає наш первісний розум, постійно зазнаючи конфліктів і революцій. Відповідно, конфлікти й революції, що відбуваються в людському суспільстві, триватимуть доти, доки не буде встановлено світ абсолютного добра.

4. ДІЯННЯ ДОБРИХ ДУХІВ І ЗЛИХ ДУХІВ

«Добрі духи» — це збірна назва для Бога, добрих духів людей на Його боці та ангелів. Те, що ми називаємо «злими духами», — це Сатана та всі злі духи людей на його боці. Діяння добрих духів і злих духів, як і у випадку добра і зла, починаються в одній і тій самій точці в однаковий спосіб, але спрямовані до різних цілей.

Ті, хто залучений до діянь добрих духів, відчувають дедалі більше відчуття миру й праведності; навіть фізичне здоров'я людини поліпшується. Діяння злих духів викликають у людей дедалі більше відчуття небезпеки, страху та егоїзму, навіть завдають шкоди фізичному здоров'ю одержимих. Ті, хто не обізнаний з Принципом, дуже важко розрізняють добро чи зло духовних діянь. З плином часу результати виявлять природу духа. Однак падша людина, перебуваючи посередині між добром (Богом) і злом (Сатаною), може іноді співпрацювати з роботою як добрих, так і злих духів. У багатьох випадках навіть діла злих духів можуть з'єднатися з ділами добрих духів після певного періоду. Тож людям, які не знають Принципу, дуже важко розрізнити їх. Шкода, що в цю епоху багато служителів та інших релігійних діячів через незнання засуджують діла добрих духів як діла злих духів, тим самим ідучи проти Божої волі, навіть не усвідомлюючи цього. Ніхто в наші дні такого зростання духовних явищ не може керувати людьми в духовному спілкуванні, якщо він не здатен розрізняти діла добрих духів і злих духів.

5. ГРІХ

Гріх — це дія порушення небесного закону шляхом створення умови, за якої людина формує взаємну основу з сатаною і вступає з ним у дію давання й отримання. Ми можемо класифікувати людський гріх на чотири види. Перший — це «первородний гріх» людини, який походить від духовного й фізичного падіння перших людських предків. Первородний гріх є коренем усіх гріхів.

Другий — це «спадковий гріх» людини, який є гріхом предків, переданим нащадкам через родовід. Десять заповідей стверджують, що гріх батьків буде передаватися через кілька поколінь (Вих. 20:5).

Третім є «колективний гріх». Це гріх, за який усі несуть колективну відповідальність, навіть якщо це не його власний гріх і не спадковий гріх. Прикладом такого роду гріха є розп'яття Ісуса. Первосвященики та книжники народу розп'яли Ісуса; тому всі юдеї зазнали Божого покарання, несучи відповідальність як ціле. Так само все людство мусило страждати й нестиме спільну відповідальність аж до Другого пришестя Господа.

Четвертий — це «індивідуальний гріх», який чинить кожна людина сама. Як згадано вище, ми називаємо первородний гріх коренем усіх гріхів. Спадковий гріх відповідає стовбуру, тоді як колективний гріх та індивідуальний гріх відповідають відповідно гілкам і листю дерева. Усі гріхи походять від первородного гріха, який є коренем усіх гріхів. Тому людина не може докорінно ліквідувати всі гріхи, не позбувшись первородного гріха. Однак ніхто не зміг відкрити цей корінь гріха. Лише Христос, Істинний Батько, який приходить як корінь життя, може відкрити корінь гріха(ів) і ліквідувати його.

6. ПЕРВІСНА ПРИРОДА ГРІХОПАДІННЯ

Єва успадкувала від архангела всі характеристики, які виникли, коли архангел вчинив статевий акт з Євою проти волі Бога. Тоді Адам, який вступив у кровний зв'язок з Євою, — яка, у свою чергу, перебувала щодо нього в становищі архангела, — успадкував ті самі характеристики. У такий спосіб ці характеристики породили гріховну природу людини. Ми називаємо їх «первісною природою гріхопадіння».

Основна мотивація, яка таким чином спричинила первісну природу гріхопадіння, полягала в ревнощах, які архангел відчував до Адама. Як могло виникнути щось таке, як ревнощі, в архангела, який був створений задля добра? Спочатку архангел був наділений мудрістю та бажанням, як первісною природою творіння. Він міг порівнювати й розрізняти, що Божа любов до людей була більшою, ніж до нього самого. Для нього було цілком природно плекати надію на отримання більшої любові, ніж будь-хто інший, оскільки він мав спонтанне прагнення до найбільшої любові. Таке прагнення автоматично породжувало ревнощі. Отже, ревнощі були побічним продуктом первісної природи творіння, наче тінь речі, що її відкидає світло.

Однак після досконалості людина ніколи не могла б упасти через таке випадкове бажання. Вона не наважилася б вчинити такий злочин, бо знала б, що муки, яких вона зазнала б у страху самознищення після задоволення такого бажання, були б значно більшими за миттєве задоволення, яке вона отримала б, задовольнивши його.

Світ після здійснення мети творення мав би бути систематичним суспільством, що за формою нагадує людину, в якому всі люди мають цілісні взаємини одна з одною. Тож шкода, яка завдається окремій особі, відчувається цілим. Тому все тіло утримувало б окремих членів від руйнування. Подібно до цього, у світі, в якому мета творення здійснена, будь-яке випадкове бажання, що виникає з первісної природи творення, було б використане для розвитку людського суспільства; воно ніколи не могло б спричинити падіння людини.

Ми можемо приблизно поділити первісну природу гріхопадіння на чотири аспекти. Перший — це неспроможність стати на позицію Бога в любові до інших. Мотивом гріхопадіння архангела була його заздрість до Адама; він не любив його з тієї самої позиції, що й Бог. Це призвело його до осквернення Єви. Природа, через яку придворний відчуває заздрість до улюбленця Царя, замість того щоб любити його з позиції царя, є ще одним прикладом первісної природи гріхопадіння.

Друге — це залишити власну позицію. Люцифер упав, залишивши свою позицію через неправедне бажання насолоджуватися такою самою позицією любові в людському суспільстві, як і в ангельському світі, і через його спробу отримати більше любові від Бога. Будь-який вчинок, здійснений поза межами власної позиції та межі, з неправедного бажання, є без винятку проявом цієї первісної природи гріхопадіння.

Третє — це перевернути панування. Ангел, який мав бути під пануванням людини, панував над Євою, перевернувши принциповий порядок. А Єва, яка мала бути під пануванням Адама, натомість панувала над ним. Це призвело до гріхопадіння. Людське суспільство було виведено з ладу тими, хто залишив свої позиції та перевернув своє панування. Це сталося через третю первісну природу гріхопадіння.

Четверте — це примноження злочинного діяння. Якби Єва не примножила свій злочин в Адамі до свого падіння, Адам залишився б неушкодженим. Відновити лише Єву було б легко. Однак Єва спричинила падіння Адама, примноживши свій злочин у ньому. Бажання злих людей спонукати свого товариша чинити злочини разом із ними також походить від цієї первісної природи падіння.

РОЗДІЛ V - Свобода і гріхопадіння

1. ЗНАЧЕННЯ СВОБОДИ З ТОЧКИ ЗОРУ ПРИНЦИПУ

Обговорюючи природу свободи у світлі Принципу, ми повинні спершу зрозуміти, що немає свободи поза Принципом.

Слово «свобода» виражає сукупно як вільну волю, так і вільну дію, що її супроводжує. Оскільки перша й друга перебувають у відношенні характеру та форми, досконала свобода можлива лише тоді, коли ці дві поєднані. Природно, там, де немає вільної волі, немає й вільної дії.

Вільна воля, за якою не слідує вільна дія, не може бути досконалою. Вільна дія походить від вільної волі, а вільна воля є виявом первісного розуму людини. Розум людей первісної природи творіння не може діяти окремо від Принципу, який є Словом Бога. Тому не може бути вільної волі окремо від Принципу, і, природно, за нею не може слідувати справжня вільна дія. Ми можемо дійти висновку, що для людей первісної природи творіння немає жодної свободи окремо від Принципу.

По-друге, немає свободи без відповідальності. Людина, створена згідно з Принципом, має вдосконалити себе, виконуючи свою частину відповідальності через власну вільну волю (пор. Частина I, Розд. 1, Секц. V, 2.2--55). Відповідно, людина, прагнучи мети творення, завжди намагається виконати свою відповідальність згідно зі своєю вільною волею; отже, не може бути свободи без відповідальності.

По-третє, немає свободи без фактичних результатів. Мета спроби людини виконати свою власну частку відповідальності полягає в тому, щоб досягти мети творення і таким чином спричинити фактичні результати, якими вона може порадувати Бога. Відповідно, свобода завжди прагне фактичних результатів у здійсненні Божої мети творення. Немає жодної свободи без фактичних результатів.

2. СВОБОДА І ГРІХОПАДІННЯ ЛЮДИНИ

Як уже пояснювалося, свобода не може існувати окремо від Принципу. Тому, відповідно до принципу творення, свобода завжди супроводжується відповідальністю і завжди прагне до фактичних результатів, щоб порадувати Бога. Отже, вільні дії згідно з вільною волею завжди повинні приводити до добра. Тому не може бути, щоб людина впала через свободу. Ось чому у II Коринтян 3:17 сказано: "Господь є Дух, а де Дух Господній, там свобода.". Ми називаємо цей вид свободи "свободою первісного розуму".

Оскільки Адаму та Єві Бог радив не їсти плоду дерева пізнання добра і зла, вони мали дотримуватися заповіді відповідно до свободи свого первісного розуму, без Божого втручання. Коли Єва мала відхилитися від Принципу, свобода її первісного розуму, що прагнула дійсних результатів добра й відповідальності в Принципі, вочевидь діяла так, щоб утримати її від сходження зі шляху, пробуджуючи в ній почуття непевності та страху. Навіть після гріхопадіння ця свобода первісного розуму, безперечно, діяла задля того, щоб людина повернулася до Бога. Тому людина не могла зазнати гріхопадіння через свободу первісного розуму. Навпаки, людське гріхопадіння мало свою фундаментальну причину в тому факті, що сила непринципової любові була сильнішою за спрямовуючу силу свободи первісного розуму. Зрештою, людина втратила свою свободу через гріхопадіння. Однак Бог може здійснювати Свій промисел відновлення людської свободи, тому що людина, хоч і занепала, все ще має залишок своєї первісної природи, яка прагне свободи в Бозі. Це є надійним доказом поступу людини до відновлення цієї свободи, давно втраченої через сатану, що з плином часу запал людини до прагнення свободи зростає, і вона шукає її навіть з ризиком для свого життя. Тому мета пошуку людиною свободи полягає в тому, щоб здійснити мету творіння, досягнувши реальних результатів, і виконати свою відповідальність у Принципі через свою вільну дію відповідно до своєї вільної волі.

3. СВОБОДА, ГРІХОПАДІННЯ ТА ВІДНОВЛЕННЯ

Ангели були створені, щоб служити людям. Отже, люди були вільні мати справу з ангелами. Однак Єва на час своєї спокуси була ще незрілою як у мудрості, так і в серці. Тож коли Єва була засліплена в мудрості (знанні) й збентежена в серці (почутті) спокусою ангела, вона була змушена переступити межу гріхопадіння, хоча відчувала тривогу через свободу свого первісного розуму, який прагнув дійсних результатів і відповідальності. Це тому, що сила любові з ангелом була сильнішою за свободу її первісного розуму. Хоч би якою вільною Єва була у спілкуванні з ангелом, вона мала вірити в Божу заповідь не їсти плід, тим самим утримуючись від відповіді на спокусу ангела. Якби Єва стрималася, вона не впала б. У такому разі сила непринципової любові з ангелом не могла б виникнути. Незважаючи на те, що свобода дозволила Єві відповісти ангелові, що привело її до лінії падіння, аж ніяк не свобода, а сила непринціповного кохання змусила її переступити лінію падіння.

Оскільки людина була створена, щоб мати справу з ангелами у свободі, Єва почала мати справу з Люцифером. Через те, що Єва здійснювала дію давання й приймання з ним на взаємній основі, вони впали в непринципову любов, і сила цієї любові спричинила їхнє падіння. Навпаки, занепала людина також може стояти в об'єктивній позиції щодо Бога у свободі. Тому, якщо людина здійснює дію давання й приймання з Богом на взаємній основі згідно з істиною, вона може відновити початкову природу творіння силою принципової любові. Людина почала прагнути свободи через спрямовану природу свободи свого початкового розуму, який прагне відновити початкову природу творіння.

Людина через гріхопадіння стала необізнаною про Бога та Його серце. Тому людська воля через необізнаність не могла обрати напрямок, який був би до вподоби Богові. Однак у занепалій людині «серце-і-завзяття» до свободи первісного розуму, спрямованого на мету творіння, відновилося, оскільки дух (внутрішнє знання) та істина (зовнішнє знання) розвивалися відповідно до епохи в провидінні відновлення. Згодом серце-і-завзяття людини до Бога також було відновлено, що посилило її бажання жити згідно з Божою волею.

Оскільки воля людини до відновлення свободи виховується, вона природно прагне створити такі суспільні обставини, в яких могла б реалізувати свободу. Соціальна революція неминуча, коли обставини епохи не можуть задовольнити бажання людей, що належать до цієї епохи. Французька революція XVIII століття є показовим прикладом. Революція триватиме, доки свобода первісної природи творіння не буде відновлена повністю.

РОЗДІЛ VI--ПРИЧИНА, ЧОМУ БОГ НЕ ВТРУЧАВСЯ У ГРІХОПАДІННЯ ПЕРШИХ ЛЮДСЬКИХ ПРАБАТЬКІВ

Бог, будучи всезнаючим і всемогутнім, передбачав можливість гріхопадіння перших людських предків. Він не був позбавлений сили перешкодити Адаму та Єві вчинити цей вчинок. Чому ж тоді Бог не втрутився, щоб запобігти вчинку гріхопадіння, коли Він його передбачив? Це одне з найважливіших питань, але воно залишалося невирішеним протягом усієї людської історії. Ми можемо навести наступні три пункти як причини, чому Бог не перешкодив гріховному вчинку людини.

1. ЗАРАДИ АБСОЛЮТНОСТІ ТА ДОСКОНАЛОСТІ ПРИНЦИПУ ТВОРЕННЯ

Згідно з принципом створення, Бог створив людину так, щоб, успадкувавши Його творчу природу, людина могла панувати над усіма речами так само, як Бог панує над людством. Однак людина повинна вдосконалити себе, виконавши свою частку відповідальності, щоб успадкувати Божу творчу природу. Цей період зростання ми називаємо "сферою непрямого панування", або "сферою панування над результатом Принципу". Перебуваючи в цій сфері, люди не підлягають безпосередньому пануванню Бога; натомість Він прагне, щоб вони виконали свою частку відповідальності. Бог має безпосередньо панувати над людьми лише після їхнього вдосконалення. Якби Бог втручався в їхні дії протягом періоду росту, це означало б, що Бог ігнорує частку відповідальності людини. У такому разі Бог Сам ігнорував би принцип творення, в якому Він підносить людину як володаря всіх речей, наділяючи її творчою природою. Якщо знехтувати Принципом, було б втрачено абсолютність і досконалість Принципу. Оскільки Бог є Творцем, абсолютним і досконалим, принцип творення, який Він встановив, також має бути абсолютним і досконалим. Тому Бог не міг втручатися в акт гріхопадіння, поки люди перебували в періоді росту, заради абсолютності й досконалості принципу творення.

2. ЩОБ ТІЛЬКИ БОГ БУВ ТВОРЦЕМ

Бог втручається в істоти чи дії лише в межах Принципу, але Він не втручається в істоти чи дії поза Принципом, які, отже, не є Його творінням. Тому, якщо Бог втручається в будь-яку таку істоту чи дію, ця істота чи дія визнається частиною Принципу.

З цієї точки зору, якби Бог втрутився у гріхопадіння перших людських предків, це означало б, що навіть акт гріхопадіння отримав би цінність творення, і що цей гріховний акт був би визнаний частиною Принципу. Якби це сталося, це змусило б Бога встановити новий принцип, який вимагав би від Нього визнання гріховного акту як акту Принципу. Оскільки цей процес започаткував Сатана, це означає, що Сатана створив би новий принцип, зробивши себе творцем поряд із Богом. Щоб Бог alone був Творцем, Він не міг втручатися в акт гріхопадіння.

3. ЩОБ УСТАНОВИТИ ЛЮДИНУ ВОЛОДАРЕМ НАД УСІМА РЕЧАМИ

Бог створив людину, благословив її та встановив її володарем над усім (Бут. 1:28). Щоб людина могла панувати над усім, як того бажав Бог, вона мала володіти певними якостями пана, бо панувати над іншими вона могла лише з позиції, вищої за їхню.

Так само як Бог мав право панувати над усіма людьми, бо Він був Творцем, людина мусила мати творчу здатність Бога, щоб мати право бути володарем усіх речей. Тому Бог створив людину так, щоб вона вдосконалювала себе, виконуючи свою власну частку відповідальності протягом періоду свого зростання, аби мати право бути володарем усіх речей. Отже, людина повинна володіти якостями панування, які можна здобути лише через удосконалення себе на такому шляху в Принципі, перш ніж вона зможе панувати над усіма речами. Якби Бог безпосередньо панував і втручався в людину в період її незрілості, це призвело б до того, що вона стала б панівником усіх речей, ще не маючи кваліфікації бути панівником, бо вона не мала творчості Бога і не виконала своєї частки відповідальності. Було б суперечністю ставитися до незрілої людини й досконалої людини на рівних засадах. Більше того, це означало б ігнорувати принцип творення, який Він встановив, щоб зробити людину володарем над усіма речами, давши їй навіть Свою силу творчості. Тому Бог, Який створив світ згідно з Принципом, не міг втручатися в акт гріхопадіння незрілої людини, яка ще перебувала у сфері непрямого панування, щоб згодом Він міг поставити людину в становище володаря над усіма речами.