БОЖЕСТВЕННИЙ ПРИНЦИП

ЗАГАЛЬНИЙ ВСТУП

Кожна людина відчуває щастя, коли її бажання здійснюється. Однак слово «бажання» легко може бути витлумачене неправильно. Це тому, що кожен тепер живе в обставинах, які можуть спрямовувати бажання в напрямку зла, а не в напрямку добра. Бажання, яке призводить до неправедності, не походить від «первісного розуму людини»; тобто від найпотаємнішого її єства, яке втішається законом Божим. Шлях до щастя досягається подоланням бажання, яке веде до зла, і наслідуванням бажання, яке прагне добра. Початковий розум людини знає, що зле бажання приведе лише до нещастя й страждання. Такою є реальність людського життя: людина блукає в тіні смерті, шукаючи світло життя.

Чи зміг будь-який чоловік, прагнучи злих бажань, знайти щастя, в якому його первісний розум міг би знайти насолоду? Відповідь — ні. Щоразу, коли людина досягає об’єкта злого бажання, вона відчуває докори сумління. Чи вчили б батьки своїх дітей чинити зло, чи вчитель наставляв би своїх учнів прагнути неправедності? Знову ж таки, відповідь має бути — ні. Природою первісного розуму людини є ненавидіти зло й звеличувати добро.

У житті релігійних людей ми можемо бачити напружену й невпинну боротьбу за досягнення добра, керуючись лише прагненням первісного розуму. Однак від початку часів жодна людина не слідувала повністю своєму первісному розуму. З цієї причини Біблія каже: «Немає праведного, немає жодного; ніхто не розуміє, ніхто не шукає Бога». (Рим. 3:10-11).

Апостол Павло, який зіткнувся з такою жалюгідною скорботою серця, сказав у наріканні: «Бо я маю насолоду в Законі Божому за внутрішнім чоловіком, але в членах моїх бачу інший закон, що воює проти закону мого розуму й полонить мене законом гріховним, що знаходиться в членах моїх. Нещасний я чоловік!» (Рим 7:22-24).

У людині існує велика суперечність. У межах однієї й тієї самої особистості сила первісного розуму, який прагне добра, веде запеклу війну проти сили злого розуму, який прагне зла. Усе життя, уся матерія приречені на знищення, доки містять таку суперечність. Кожна людина, яка містить таку суперечність у собі, живе на межі знищення.

Невже людина була створена з такою суперечністю? Відповідь знову ж таки — ні. Ніщо ніколи не могло бути створене з такою внутрішньою суперечністю. Отже, ця суперечність мала виникнути в людині після створення. У християнстві ми називаємо це явище «гріхопадінням людини».

Через своє падіння людина завжди перебуває на межі знищення. З цієї причини вона докладає відчайдушних зусиль, щоб усунути цю суперечність, дотримуючись доброго бажання свого первісного розуму й відкидаючи зле бажання свого зіпсованого розуму.

На горе людству, остаточне вирішення проблеми добра і зла ще не знайдено. Щодо доктрин теїзму й атеїзму, якщо одну з двох судити як добро, то інша мусить бути злом. Однак ми ще не дійшли до теорії абсолютної природи щодо проблеми добра і зла. Більше того, чоловіки й жінки залишаються цілком необізнаними щодо відповідей на багато фундаментальних питань, як-от: що таке первісний розум, джерело доброго бажання? Що було джерелом злого розуму, який породив зле бажання? Що було фундаментальною причиною гріхопадіння, яке дозволило людині втілити таку суперечність? Перш ніж мати змогу вести добре життя, слідуючи доброму бажанню первісного розуму та відкидаючи зле бажання, необхідно подолати невігластво й бути здатним розрізняти добро і зло.

З точки зору знання, людське гріхопадіння означає сходження людини в темряву невігластва. Оскільки людина складається з двох аспектів, внутрішнього та зовнішнього, або духовного та фізичного, існують також два аспекти знання, внутрішній і зовнішній, і два аспекти невігластва, внутрішній і зовнішній.

Внутрішнє невігластво, у релігійному сенсі, означає духовне невігластво; тобто незнання відповідей на такі питання, як: Яке походження людини? Яка мета її життя? Чи існують Бог і потойбічний світ? Що таке добро і зло?

Зовнішнє незнання — це незнання фізичної реальності; тобто незнання щодо природного світу, який включає людське тіло; а також незнання таких питань, як: Що є основою матеріального світу? За якими природними законами відбуваються всі фізичні явища?

Від найдавніших світанків історії до сьогодення люди постійно й щиро шукали істину, щоб подолати це незнання й відновити світло знання. Людина боролася за відкриття внутрішньої істини через шлях релігії. Наука була шляхом, обраним для відкриття зовнішньої істини.

Релігія та наука були методами пошуку двох аспектів істини, щоб подолати два аспекти невігластва й відновити два аспекти знання. Мусить настати день, коли релігія та наука просуватимуться єдиним об'єднаним шляхом, щоб людина могла насолоджуватися вічним щастям, повністю звільнена від невігластва й спрямована до добра, чого прагне первісний розум. Тоді між двома аспектами істини, внутрішнім і зовнішнім, виникне взаєморозуміння.

Людина наближалася до розв'язання фундаментальних питань життя, йдучи двома різними шляхами. Перший шлях — це пошук розв'язку в межах матеріального світу. Ті, хто обирає цей шлях, вважають його піднесеним. Вони підкоряються науці, пишаючись її всемогутністю, і шукають матеріального щастя. Однак чи може людина насолоджуватися повним щастям, коли вона обмежує свої пошуки зовнішніми матеріальними умовами, зосередженими на фізичному тілі? Наука може створити приємне соціальне середовище, в якому людина може насолоджуватися найбільшим багатством, але чи здатне таке середовище задовольнити духовне прагнення внутрішньої людини?

Минущі радощі людини, яка втішається насолодами плоті, ніщо в порівнянні зі щастям, яке відчуває благочестива людина Божа. Гаутама Будда, який залишив славу царського палацу, не був єдиним, хто вирушив у довгу життєву подорож у пошуках Шляху. Його метою був втрачений дім людини -- її становище до гріхопадіння, її вічна оселя -- хоча він і не знав, де вона. Так само як людина стає цілісною та здоровою, коли її розум перебуває в гармонії з тілом, так само і з радістю. Радість тіла стає цілісною та здоровою, коли вона перебуває в гармонії з радістю розуму.

Яка доля науки? Досі наукові дослідження охоплювали не внутрішній світ причини, а лише зовнішній світ результату; не світ сутності, а лише світ явищ. Сьогодні наука входить у вищий вимір; вона вже не займається виключно зовнішнім світом результату й явищ, а й почала досліджувати внутрішній світ причини та сутності. Ті, хто обрав шлях науки, доходять висновку, що без істини, яка стосується духовного світу причини, тобто внутрішньої істини, людина не може досягти кінцевої мети науки, тобто відкриття зовнішньої істини, яка стосується зовнішнього світу результату.

Моряк, який здійснює плавання морем матеріального світу під вітрилом науки в пошуках плотських насолод, може досягти берега свого ідеалу, але він незабаром виявить, що це не що інше, як цвинтар, щоб прийняти його плоть. Але коли моряк, який завершив свою подорож у пошуках зовнішньої істини під вітрилом науки, вступить у контакт із морським шляхом до внутрішньої істини під вітрилом релігії, він зможе завершити свою подорож у світі ідеалу, який є метою прагнення первісного розуму.

Другий напрям людських зусиль був спрямований на розв'язання фундаментальних питань життя у сутнісному світі «причини». Філософія та релігія, які йшли цим шляхом, зробили значний внесок. З іншого боку, і філософія, і релігія були обтяжені багатьма духовними тягарями. У свої часи філософи та святі прокладали шлях життя, але їхні діяння часто призводили до покладання додаткових тягарів на людей сучасної епохи.

Розгляньте це питання об'єктивно. Чи існував коли-небудь філософ, здатний покласти край людським стражданням? Чи існував коли-небудь святий, який ясно показав би нам шлях життя? Принципи та ідеології, представлені людству досі, породили скептицизм; вони створили багато тем, які потребують розплутування, і численні проблеми, які потрібно вирішити. Світло відродження, яким великі релігії осяювали свої відповідні епохи, згасло з відпливом часу, залишивши лише тьмяні, мерехтливі ґноти, що жевріють у спадній темряві.

Дослідімо історію християнства. Упродовж майже 2000 років християнство зростало, проголошувало спасіння людства та встановлювало світове панування. Але що сталося з християнським духом, який випромінював таке яскраве світло життя, що навіть за часів переслідувань під владою Римської імперії римляни падали на коліна перед розп'ятим Ісусом? Середньовічне феодальне суспільство поховало це християнство живцем. Та навіть у своїй могилі смолоскип християнської релігійної реформації все ще сяяв проти темряви, що поглинала той вік. Однак він не міг повернути назад хід тих темних днів.

Коли церковна любов згасла, коли хвиля жагучого прагнення матеріальних багатств захлеснула суспільство Європи і незліченні мільйони голодних мас гірко голосили в промислових нетрях, обіцянка спасіння прийшла не з неба, а із землі. Ім'я їй було — комунізм. Християнство, хоч і проголошувало Божу любов, насправді виявилося мертвим тілом духовенства, що тягло за собою порожні гасла. Тоді було цілком природно, що проти, здавалося б, немилосердного Бога було піднято прапор бунту. Християнське суспільство стало розсадником матеріалізму. Вбираючи добриво з цього ґрунту, комунізм — провідна матеріалістична ідеологія — швидко й безперешкодно зростав.

Християнство втратило здатність перевершувати практику комунізму і не змогло представити істину, яка долає комуністичну теорію. Християни спостерігають, як комунізм зростає в їхньому власному середовищі, поширюючи своє панування над світом. Хоча вони вчать і вірять, що всі люди є нащадками одних батьків, багато християн не люблять сидіти з братами й сестрами іншого кольору шкіри. Це показовий приклад сучасного християнства, яке позбавлене життєвої сили, необхідної для практикування слова Христа.

Може настати день, коли такі суспільні трагедії припиняться, але є один суспільний порок, який сьогодні поза контролем багатьох чоловіків і жінок. Це перелюб. Християнське вчення вважає цей гріх найбільшим з усіх гріхів. Яка трагедія, що сучасне християнське суспільство не може зупинити цей занепад, у який сьогодні так багато людей сліпо кидаються.

Що означають ці реалії для нас? Те, що християнство сьогодні перебуває у стані сум'яття. Розколоте хаотичною течією сучасного покоління, воно неспроможне зробити будь-що для життя людей, яких затягнуло у сьогоднішній вир безбожності. Невже християнство неспроможне здійснити Божу обітницю спасіння для сучасної епохи людства? Чому релігійні діячі досі не могли виконати своїх місій, хоча вони відчайдушно й самовіддано боролися у прагненні до внутрішньої істини?

Відношення між світом сутності та світом явищ подібне до відношення між духом і тілом. Це відношення між причиною та наслідком, внутрішнім і зовнішнім, суб'єктивним і об'єктивним. Оскільки людина може досягти досконалої особистості лише тоді, коли її дух і тіло стануть гармонійними в досконалій єдності, ідеальний світ може бути реалізований лише тоді, коли два світи — один сутності, інший явищ — будуть з'єднані в досконалій єдності.

Як і у відношенні між розумом і тілом, так само не може існувати феноменального світу окремо від сутнісного світу, і сутнісного світу окремо від феноменального. Так само не може бути духовного світу окремо від фізичного, ані духовного щастя окремо від істинного фізичного щастя. Релігія дотепер применшувала цінність повсякденної реальності; вона заперечувала цінність фізичного щастя, щоб наголосити на досягненні духовної радості. Як би старанно людина не намагалася, вона не може відрізати себе від реальності, ані не може знищити прагнення до фізичного щастя, яке завжди слідує за нею, мов тінь.

Насправді, прагнення до фізичного щастя наполегливо опановує релігійних людей, ведучи їх у глибини страждання. Така суперечність існує навіть у житті духовних лідерів. Багато духовних лідерів, роздираних такими суперечностями, зустріли сумний кінець. У цьому полягає головна причина слабкості та бездіяльності сучасних релігій; слабкість полягає в суперечності, яку ще не подолано.

Ще один чинник прирік релігію на занепад. Сучасні люди, чий інтелект розвинувся до найвищого ступеня, вимагають наукового доведення всього. Однак релігійна доктрина, яка залишається незмінною, не тлумачить речі науково. Тобто людське тлумачення внутрішньої істини (релігії) та його тлумачення зовнішньої істини (науки) не узгоджуються.

Кінцева мета релігії може бути здійснена лише через те, щоб спершу увірувати в істину, а потім практикувати її. Але справжня віра не може виникнути сьогодні без знання та розуміння. Ми вивчаємо Біблію, щоб підтвердити свою віру через пізнання істини. Ісус здійснював чудеса та являв знамення, щоб люди знали, що він є Месією, і могли увірувати в нього. Знання походить від пізнання, а людина сьогодні не може пізнати нічого, що позбавлене логіки та наукового доказу. Щоб щось зрозуміти, спершу повинно бути пізнання. Отже, внутрішня істина також вимагає логічного доказу. Релігія проходила через довгий шлях історії до епохи, в якій її потрібно пояснювати науково.

Релігія і наука розпочалися з місій розвіювання, відповідно, двох аспектів людського незнання. У своєму розвитку ці дві сфери думки й дослідження вступили у, здавалося б, непримиренний конфлікт одна з одною. Для того щоб людина досягла доброї мети прагнення первісного розуму, має настати час, коли з'явиться нове вираження істини, що дозволить людству об'єднати ці дві справи під однією уніфікованою темою. Ці дві справи — це релігія, яка дедалі наближалася до науки, і наука, яка дедалі наближалася до релігії.

Це може бути неприємним для віруючих, особливо для християн, дізнатися, що має з'явитися новий вияв істини. Вони вірять, що Біблія, яку вони мають тепер, є досконалою й абсолютною сама по собі. Істина, звісно, єдина, вічна, незмінна й абсолютна. Однак Біблія — це не сама істина, а підручник, що навчає істини. Природно, що якість навчання, а також метод і обсяг передачі істини мають відрізнятися залежно від кожної епохи, бо істина дається людям різних епох, які перебувають на різних духовних та інтелектуальних рівнях. Тому ми не повинні вважати підручник абсолютним у кожній деталі (пор. Частина I, розд. 3, сек. V--129).

Релігія виникла як засіб для досягнення мети добра, йдучи шляхом Бога згідно з наміром первісного розуму. Потреба в різних видах розуміння зумовила появу різних релігій. Писання різних релігій відрізнялися залежно від місії релігії, людей, які її прийняли, та епохи, в яку вона з'явилася. Писання можна порівняти з лампою, яка освітлює істину. Його місія — проливати світло істини. Коли з'являється яскравіше світло, місія старого згасає. Сьогоднішні релігії не змогли вивести теперішнє покоління з темної долини смерті до сяйва життя, тому тепер має прийти нова істина, яка зможе пролити нове світло.

Багато місць у Біблії говорять, що в «останні дні» людству буде дано нові слова істини. Якою буде місія нової істини? Її місія полягатиме в тому, щоб представити внутрішню істину, якої прагнула релігія, та зовнішню істину, яку шукала наука, під однією об’єднаною темою. Вона також повинна прагнути подолати як внутрішнє, так і зовнішнє невігластво людини та запропонувати їй внутрішнє і зовнішнє знання. Вона повинна усунути суперечність усередині людини, яка сприйнятлива до добра і зла, допомагаючи занепалій людині чинити опір шляху зла й досягти мети добра. Для занепалої людини знання є світлом життя і містить силу відродження; невігластво є тінню смерті й причиною руїни. Жодне почуття чи емоція не можуть походити з невігластва, жоден акт волі не може виникнути з невігластва. Отже, коли знання, емоція і воля не функціонують належно в людині, життя більше не варте того, щоб жити.

Якщо людина створена так, що не може жити окремо від Бога, то яким жалюгідним має бути життя, коли вона не знає Бога. Але чи може людина ясно пізнати Бога, навіть якщо вона старанно досліджує Біблію? Більше того, як людина взагалі може пізнати серце Бога? Нова істина повинна дати нам змогу пізнати Бога як реальність. Вона також повинна бути здатною відкрити Його серце й почуття радості під час творіння, а також Його розбите серце й почуття горя, коли Він бореться за спасіння занепалої людини, яка повстає проти Нього.

Людська історія, сплетена з життів людей, схильних як до добра, так і до зла, сповнена історією боротьби. Ця боротьба була зовнішніми битвами за власність, землю та людей. Але сьогодні зовнішня боротьба зменшується. Люди різних націй живуть разом без расизму. Вони прагнуть до світового уряду. Переможці у війнах прагнуть визволити свої колонії, надаючи їм права, рівні правам великих держав. Колись ворожі та дисгармонійні міжнародні відносини гармонізуються навколо подібних економічних проблем, коли нації рухаються до формування систем спільного ринку в усьому світі. Тим часом культура вільно циркулює, ізоляція націй долається, а культурна відстань між Сходом і Заходом долається.

Перед нами залишається ще одна остання війна; тобто війна між ідеологіями демократії та комунізму. Ці внутрішньо суперечливі ідеології тепер готуються до ще однієї зовнішньої війни, і обидві сторони озброєні жахливою зброєю. Зовнішні приготування насправді спрямовані на ведення останньої, вирішальної внутрішньої (духовної) війни. Хто переможе? Будь-хто, хто вірить у реальність Бога, відповість «демократія». Однак сьогодні демократія не озброєна теорією чи практикою, достатньо потужною, щоб подолати комунізм. Тому, щоб Божий провидіння спасіння могло бути повністю здійснене, нова істина повинна привести все людство у новий світ абсолютного добра, піднісши спіритуалізм, який пропагується в демократичному світі, на новий і вищий вимір, остаточно асимілюючи навіть матеріалізм. У такий спосіб істина релігії, а також усі "ізми" та ідеї, які існували від початку людської історії.

Деякі люди справді відмовляються вірити в релігію. Вони не вірять тому, що не знають реальності Бога та потойбічного світу. Але, хоч би як сильно вони заперечували духовну реальність, природою людини є приймати й вірити в те, що доведено науковим шляхом. Також вродженою природою людини є відчувати порожнечу, пустоту й неспокій у собі, якщо вона поставила свою кінцеву мету життя у зовнішньому світі повсякденних речей. Коли людина пізнає Бога через нову істину, вона дізнається про духовну реальність і усвідомлює, що фундаментальна мета життя полягає не в зовнішньому світі матерії, а у внутрішньому світі духу. Усі, хто йде цим єдиним шляхом, одного дня зустрінуться як брати й сестри.

Якщо всі люди таким чином зустрінуться як брати й сестри в одній кінцевій меті через цю одну істину, яким був би світ, заснований на цій основі? Він був би світом, у якому всі люди утворюють одну велику сім’ю під Богом. Мета істини — прагнути й досягати добра, а джерело добра — Сам Бог. Тому світ, досягнутий через цю істину, був би таким, у якому всі люди жили б разом у чудовій братерській любові під Богом як нашим Батьком. Коли людина усвідомлює, що якщо вона зробить свого ближнього жертвою заради власної вигоди, то страждатиме від докорів сумління більше, ніж отримає користі від неправедного здобутку, вона зрозуміє, що завдати шкоди ближньому неможливо. Тому, коли справжня братерська любов виникає з глибини серця людини, вона не може зробити нічого, що завдало б страждань її ближньому. Наскільки ж більшою мірою це стосувалося б людей, які живуть у суспільстві, де вони відчувають реальне відчуття, що Бог є їхнім власним Батьком, трансцендентним у часі та просторі, який пильнує кожен їхній вчинок, і що цей Батько хоче, щоб ми любили одне одного щомиті? Новий світ, який буде встановлений новою істиною, відкриє нову еру, коли гріховна історія людства буде ліквідована. Він має бути світом, у якому жоден гріх неможливий. Досі в людській історії навіть ті, хто вірив у Бога, чинили гріхи. Їхня віра в Бога набувала форми концепції, а не форми живого досвіду. Якби людина могла відчувати присутність Бога й знати небесний закон, що грішників відправляють до пекла, то хто тоді наважився б чинити гріх?

Світ без гріха можна було б назвати «Царством Небесним», світом, до якого занепала людина прагнула так довго. Оскільки цей світ буде встановлено як реальність на землі, його цілком можна назвати «Царством Божим на землі».

Отже, ми можемо дійти висновку, що кінцевою метою Божого провидіння спасіння є встановлення Царства Божого на землі. У попередньому обговоренні вже було ясно показано, що людина відпала від благодаті, і що людське падіння сталося після створення людини. З погляду реальності Бога, відповідь на питання про те, який світ Бог первісно задумав при творінні, стає очевидною (пор. Частина I, розд. 3--99). Однак на цьому етапі ми можемо сказати, що цей світ є Царством Божим на землі, в якому здійснюється Божа мета творіння.

Однак через гріхопадіння людство не змогло реалізувати цей світ. Натомість людина створила світ гріха й поринула в невігластво. Тому занепала людина невпинно боролася за відновлення Царства Божого на землі, яке Бог первісно задумав. Вона робила це, прагнучи подолати внутрішнє й зовнішнє невігластво та прямуючи до найвищого добра впродовж усіх періодів людської історії. Історія людства, отже, є історією провидіння Божого, через яке Бог прагне відновити світ, у якому здійсниться Його мета творення. Щоб відновити занепалу людину до її первісного призначеного стану, нова істина повинна бути здатною відкрити їй її кінцеву долю в процесі відновлення, навчаючи її первісної мети, для якої Бог створив людину і всесвіт. Багато питань має бути розв'язано цією істиною.

Чи впала людина через те, що з'їла плід дерева пізнання добра і зла, як буквально сказано в Біблії? Якщо ні, то яка ж справжня причина людського гріхопадіння? Як міг Бог досконалості й краси створити людину з можливістю впасти? Якою була причина неспроможності Бога запобігти падінню людини, коли Він, будучи і всемогутнім, і всезнаючим, мав знати, що падіння станеться? Чому Бог не міг врятувати грішну людину в одну мить Своєю всемогутньою силою? Ці та багато інших питань турбували уми глибоких мислителів, і вони мають бути розв'язані новою істиною.

Коли спостерігати наукову природу світу, можна дійти висновку, що Бог, Творець, є самим джерелом науки. Якщо людська історія є Божим провидінням для відновлення світу до Його початкової мети творіння, то, безперечно, Бог, Владика всіх законів, керував провіденційною історією згідно з планом і порядком. Отже, нашим найневідкладнішим завданням є з'ясувати, як почалася гріховна історія людства, який шлях вона повинна пройти, яким чином вона завершиться і до якого світу Провидіння зрештою приведе людину. Нова істина, отже, повинна бути здатною розв'язати всі основоположні питання життя. Коли всі ці питання будуть з'ясовані, реальність Бога як абсолютної істоти, яка планує й керує історією, неможливо заперечити. Коли істина стане відомою, усі зрозуміють, що історичні події, які людина бачила і пережила, є відображенням серця Бога, який бореться, щоб спасти занепалу людину.

До того ж, нова істина повинна бути здатною ясно пояснити всі складні проблеми християнства, оскільки християнство відіграє головну роль у формуванні світової культурної сфери. Інтелектуальні люди не можуть задовольнитися лише тим, що чують, ніби Ісус є Сином Божим і Спасителем людства. У теологічних колах виникло багато суперечок у спробах зрозуміти глибше значення християнських доктрин. Отже, нова істина повинна бути здатною прояснити взаємини між Богом, Ісусом і людиною у світлі принципу творення. Більше того, складні питання Трійці повинні бути роз'яснені. Питання про те, чому Боже спасіння для людства стало можливим лише через розп'яття Його Сина, повинно отримати відповідь. Коли видно, що жоден батько не зміг народити безгрішну дитину, яка має право на Небесне Царство без викуплення спасителем, чи не є це переконливим доказом того, що батьки все ще передають первородний гріх своїм дітям навіть після власного відродження у Христі? Це питання веде до ще одного: Якою є міра викуплення через хрест?

Протягом 2000 років християнської історії величезна кількість християн була впевнена, що вони повністю спасенні кров'ю розп'яття Ісуса. Однак насправді жодної окремої людини, родини чи суспільства не існувало без гріха. Християнський дух насправді день у день перебував на шляху занепаду. Отже, залишається багато складних проблем, які ведуть до центральної суперечності між сучасною реальністю християнства та вірою в повне викуплення через жертву хреста. Нова істина, яку ми шукаємо, повинна бути здатною ясно й повно пояснити всі ці питання. Є й інші питання, як-от: Чому Христос прийде знову? Коли, де і як він прийде? Яким чином відбудеться воскресіння падших людей? Яке значення біблійного пророцтва про те, що небо й земля будуть знищені вогнем та іншими природними лихами? Нова істина має дати ключ до всіх цих складних біблійних таємниць, написаних притчами та символами, і зробити це простою мовою, яку кожен може зрозуміти, як обіцяв Ісус у Івана 16:25.

Лише через ці відповіді та прості істини всі конфесії об’єднаються, оскільки розбіжності, спричинені різними тлумаченнями біблійних уривків, буде подолано.

Однак ця нова, остаточна, кінцева істина не може походити ані з синтетичного дослідження жодної людини в Писаннях і літературі, ані з жодного людського мозку. Як говорить Біблія: «Ти мусиш знову пророкувати про багато народів, і племен, і язиків, і царів» (Об. 10:11). Ця істина має з'явитися як одкровення від Самого Бога. Ця нова істина вже з'явилася!

З повнотою часу Бог послав Свого посланця, щоб розв'язати основні питання життя і всесвіту. Його ім'я — Sun Myung Moon. Протягом багатьох десятиліть він мандрував у величезному духовному світі в пошуках остаточної істини. На цьому шляху він зазнав страждань, яких не уявити нікому в людській історії. Лише Бог пам'ятатиме про них. Знаючи, що ніхто не може знайти остаточної істини для спасіння людства, не пройшовши через найгірші випробування, він боровся наодинці проти незліченних сатанинських сил, як у духовному, так і у фізичному світах, і зрештою переміг їх усіх. У такий спосіб він увійшов у контакт із багатьма святими в Раю та з Ісусом і таким чином виявив усі небесні таємниці через своє спілкування з Богом.

Божественний Принцип, розкритий у цій книзі, є лише частиною нової істини. Ми записали тут те, що учні Сан Мьон Муна досі чули й бачили. Ми віримо з радісним очікуванням, що з плином часу глибші частини істини будуть постійно відкриватися. Нашою щирою молитвою є те, щоб світло істини швидко наповнило землю.